У той самий день страждання святих мучеників Петра, Діонисія, Андрея, Павла, Христини, Іраклія, Павлина і Венедима
У часи гоніння на Церкву Божу, коли воїни Христові душі свої клали за Господа свого й ціла вселенна мученицькою була скроплена кров'ю, Петра, хлопця вродливого й міцного тілом, мужнього ж духом у святій християнській вірі, взяли в Лампсаку, граді Єлеспонтському, і до Опитима, ігемона, на допит привели. І спитав його ігемон: "Ти — християнин?" Відповів Петро: "Справді християнин". Сказав ігемон: "Ось маєш перед очима наказ непереможних царів, тому принеси жертви великій богині Венері". Відповів юнак: "Дивуюся, о ігемоне, що хочеш переконати мене, аби я поклонився жінці нечистій і блудній, що такі мерзотні чинила діла, їх же сором і переповісти. Хіба ви нині не караєте тих, що сміють робити такі блудодіяння, які ваша богиня робила? І якщо ви називаєте її явною блудницею, то як я настільки нечистій блудодійниці маю поклонитися і принести їй жертву? Годиться ж мені більше кланятися Богу живому й істинному, Цареві всіх віків — Христу, Господеві моєму, і приносити Йому жертву молитви, розчулення і хвали". Те чувши, ігемон звелів розтягнути юнака на колесах, деревом і залізом тіло його мучити, ламаючи кості. Раб же Божий наскільки більше мучений був, настільки міцніший і мужніший у силі Христовій, що його зміцнювала, виглядав. Підсміхався з безумства ігемонового, а до неба підносив очі, казав: "Дякую Тобі, Господи Ісусе Христе, що дав мені таку силу в терпінні, сподоби ж мене до кінця перемогти ворога найнечестивішого". Тоді побачив ігемон, що не може мужнього того юнака християнського, Петра святого, муками здолати, — звелів мечем відтяти йому голову.
Тим часом взяли Діонисія, мужа християнського, тримали його в темничних путах. Тоді захотів ігемон вийти з Лампсака до Троади, що межує з Єлеспонтом. Приведено було до нього двох воїнів, вірою християн, родом із Месопотамії, Андрія і Павла, яких взяли нечестиві. А з ними й Нікомаха привели, який голосно й ненастанно взивав: "Я християнин!" Ігемон же, бачивши, що Нікомах визнає себе християнином, спитав Андрея і Павла: "Ви що кажете?" Вони ж відповіли: "І ми християни". Сказав же ігемон до Нікомаха: "Принеси жертви богам за велінням царевим". Відповів Нікомах: "Хіба не знаєш, що християни не приносять бісам жертви?" І зразу звелів ігемон оголеного Нікомаха повісити на катівні й мучити його биттям і обдиранням тіла залізними кігтями. Коли ж мучений Нікомах близький був до кончини своєї і мав отримати вінець, його ж наче вже в руці своїй мав, раптом згубив його. Змінився ж із доброго ісповідання, відрікся Христа і крикнув, кажучи: "Ніколи я не був християнином і готовий богам принести жертви!" Тому зразу перестали мучити його і з катівні зняли. І коли окаянний той відступник приніс жертву ідолам і поклонився, — зразу напав на нього біс і вдарив ним об землю. І біснувався Нікомах, кусаючи язик свій зубами своїми і кривавою піною стікаючи, допоки не викинув погано свою окаянну душу. Після того християнка одна, дівчина шістнадцятилітня, на ім'я Христина, викрикнула з народу до біснуватого, кажучи: "О окаянний і загиблий чоловіче, нащо за одну коротку годину здобув собі вічну і невимовну муку?" Те чуючи, ігемон звелів зразу взяти ту дівчину і на середину її притягнути. І спитав її: "Чи ти християнка?" Відповіла дівчина: "Християнка, і плачу над загибеллю окаянного того чоловіка, що дочасної муки не стерпів, щоб отримати спокій вічний". Сказав до неї ігемон: "Ось нині він отримав спокій, принісши жертви богам, але щоб ви, християни, не насміхалися з нього, через те велика Діяна і Венера забрати його звідси захотіли. Хочу ж, аби й ти принесла жертви цим богиням, щоб не зазнати наруги встидної і не бути живою у вогні спаленою". Відповіла свята: "Бог мій більший від тебе, і тому погроз твоїх не боюся, покладаюся на Нього, що захистить мене і дасть мені у всьому терпіння". Тоді звелів ігемон віддати її двом юнакам блудним, аби наругу їй вчинили та осквернили. Андрея ж і Павла звелів вкинути до Діонисія в темницю. Юнаки ж безсоромні, взявши чисту і святу діву Божу, вели її з радістю у свою витальницю, хотіли похіть свою здійснити. І коли привели її до своєї кімнати, зразу загас у тілах їхніх природний любощів вогонь, й обмертвіли похотні уди. Аж до півночі намагалися осквернити її — нічого не досягли. Опівночі ж явився при дівчині юнак пресвітлий і цілу кімнату наповнив невимовним світлом. Юнаки ж ті зі страху попадали наче мертві і, ледь до тями прийшовши, припали до ніг святої, просячи її, щоб помолилася за них до Бога свого, аби ніяке зло не наздогнало їх. Вона ж, піднявши їх, сказала: "Не бійтеся, знайте ж, що юнак, якого ви бачили, — то ангел святий, від Христа, Бога мого, на збереження дівства мого до мене посланий, готовий він зразу умертвити кожного, хто посміє до мене торкнутися". І мала свята діва чиста Божий захист.