Наступного дня весь люд града, зрушений від жерців ідольських, прийшов до ігемона, просячи, аби християн, утримуваних у темниці, віддав у їхні руки. Ігемон же вивів в'язнів Діонисія, Андрея і Павла, кажучи до них: "Годиться вам принести жертву великій богині Діяні". Святі ж відповіли: "Ні Діяни, ані иншого якогось біса, якого ви шануєте, не знаємо, ані ніколи не шанували иншого бога, окрім Бога нашого Ісуса Христа". Народ же, ці святих мучеників слова чуючи, підняв голос великий до ігемона, щоб передав їм в руки цих, що ображають богів їхніх. Тому ігемон спершу звелів бити мучеників, тоді, досить побитих, віддав їх народові. Вони ж, зчепивши святих шнуром за ноги, волочили з великим галасом за град, щоб там камінням побити. І коли били мучеників святих, довідалася про те свята діва Христина — поспішила, кричачи і плачучи, на місце те, впала на святих, яких били, кажучи: "Хай помру і я з вами на землі, аби змогти з вами разом жити на небі". Сповіщено було ігемонові, що дівчина, на осквернення віддана, яку якийсь юнак світлий із рук блудників визволив, втікши, впала на тіла християн битих. Звелів ігемон відтягнути її осібно, убити мечем. І так ці святі мученики, разом подвизаючись проти диявола, і світу, й ігемона Опітима, сподобилися переможцями стати, допомогою Христовою: святий Петро — різними муками, святі ж Діонисій, Андрей і Павло — камінням, а свята Христина — мечем замучені. Це ж було у Лампсаку в Децієве царство.
Святі ж мученики Граклій, Павлин і Венедим були громадянами Атен і там з великою смілістю Христа явно проповідували, всіх нечестивих переконували, аби від суєтного ідолослужіння відступили, охрестилися в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Через те взяли їх й атенському князеві передали. І допитував їх князь, визнавали Бога істинного, Творця всього творіння, ідолів же бездушних — камінням, і деревом, і ділом рук людських називали. Мучені були муками різними. Потім з учнями їхніми в піч вогненну вкинено їх — загинули і прийняли вінці нетлінні від Христа, Бога нашого, Йому ж слава навіки. Амінь.
У той самий день пам'ять святих мучеників Симеона, Ісаака і Вахтисія, які в Персії за царювання Саворія за Христа постраждали.
У цей день у Пролозі покладено пам'ять святої преподобномучениці Теодосїї, яка в Константинограді за святі ікони постраждала, але про неї написано у Великій Мінеї Четьї 29-го дня цього місяця, тому і в книзі цій так буде.
Місяця травня на 19-й день
Страждання святого священомученика Патрикія, єпископа Пруського, і з ним трьох пресвітерів: Акакія, Менандра і Полієна
Престолом святого єпископа Патрикія був Прус-град у Вітинійському краю. Там він віру Христову відкрито проповідував, викривав же еллінський блуд і багатьох від ідолопоклоніння навертав до Христа Бога, і взяли його нечестиві з трьома пресвітерами — Акакієм, Менандром і Полієном — і до вітинійськогоігемона Юлія, служителя бісів найревнішого, на допит привели. Він же на той час ішов до термальних вод, тому звелів і єпископа християнського з пресвітерами його, залізними веригами обкладених, вести за собою. І досягнув теплих вод, й умився в них задля здоров'я, приніс жертви нечистому своєму богові Асклипію і мерзотній богині Сотирії. Тоді, на судищі сівши і Патрикія-святителя з пресвітерами поставивши перед собою, сказав до нього: "Яка богів наших всемогутність, знай, о безумче, що до суєтних прилучаєшся байок, Христа прикликаючи. Знай, яку термальним водам дали лікувальну дію на здоров'я наше. А насамперед батька нашого Асклипія яка сила, яка благодать, розумій. Йому ж і ти (якщо хочеш, уникнувши пут і мук, мирно в батьківщині своїй жити), впавши, поклонися зі смиренною молитвою і жертвами". Святий же Патрикій відповів: "О, як багато поганого в короткій промові ти виголосив, ігемоне". Ігемон же з гнівом сказав: "І що поганого я кажу, в чому ти мене викриваєш, о окаянний? Мусиш визнати, що правда без підступу й лукавства та, що очима видно. Хіба не бачиш своїми очима зцілень, які бувають від вод цих термальних, силою всесильних богів наших?" Мовив святий Патрикій: "Світлий ігемоне, про початок, і плин, і гарячу силу вод цих якщо хочеш довідатися правду, то я розповім, коли покірно вислухати мене захочеш". Сказав ігемон: "Нічого иншого від тебе не сподіваюся почути, окрім байок, словами прикрашених, проте говори, хай почую, що маєш повідати". Відповів святий: "Не байку, але правду маю сказати". Відказав ігемон: "Яке-бо инше термальних вод начало, якщо не богів наших силу, назвеш?" Святий же мовив: "Я християнин, а кожен, хто християнську святиню ісповідує, істинному ж і єдиному для всіх Богові поклоняється, має ум, сповнений розуміння Божих тайн. Тому і я, хоч грішний, проте Христовим рабом себе визнаю, правду про ці води виявити можу". Сказав ігемон: "Але хто буде настільки нахабний і нерозсудний, аби від філософів мудрішим себе вважати?" Сказав святий: "Премудрість світу цього — глупота в Бога. Написано-бо: Він ловить мудрих їхніми хитрощами". Христос, Господь наш, дякуючи Отцеві своєму, говорить: "Сповідаюся Тобі, Отче, Господи неба і землі, бо втаївся Ти від премудрих і розумних і відкрив те немовлятам". І знову апостол: "Ті, що не зрозуміли істини, якщо б зрозуміли, то Господа слави не розіп'яли б". Сказав ігемон до святого: "Щось велике, але незрозуміле ти говориш, проте говори: чиєю силою і влаштуванням ці теплі води витікають і такою горяччю киплять? Я-бо справді зараховую те до промислу богів наших, які захотіли таким чином допомогти людському здоров'ю". На це хотівши відповісти, святитель Христовий Патрикій сказав до ігемона: "Перш ніж почну говорити, звели, о ігемоне, забрати загороду цю, аби всі змогли слів моїх слухати". І звелів ігемон, забрано було загороду, і заповнили люди те місце — почав тому святий голосно говорити так: "Вогонь і воду з нічого створив той же Творець, що й рід людський, із Сином своїм єдинородним — всесильний і вічний Бог. З вогню-бо словом зробив світло, сонце й инші світила і влаштував їх — одних ніч просвітлювати, инших вдень світити. Доти-бо у творінні всього поширилися Його всемогутні сили, доки захотіла Його воля. З води ж утворив твердь небесну, і на тій же воді заснував землю, промислом же своїм, наперед відаючим, усе те на небі й на землі влаштував, без чого неможливо жити людині, її ж зразу мав створити. Передбачивши, що створені Ним люди мають прогнівати Його, Бога, Творця свого, і відкинути правдиве богошанування, зроблять собі кумирів бездушних і поклонятимуться їм, — два місця приготував, на них же люди після життя земного мають бути переселені. Перше місце вічним світлом просвітив, багатими й невимовними наповнив благами; друге ж місце безпросвітною пітьмою, і незгасним вогнем, і вічними наповнив карами — щоб у світле місце переселялися ті, що слухають Його заповідей, угодити Йому намагаються, в темне ж хай будуть вкинені ті, які поганим своїм життям прогнівають Творця і кару собі заслужать. Ті, які будуть у місці світлому, у безперервній і безконечній радості житимуть безсмертним життям, а ті, що в місці темному, — ненастанно мучені будуть на безкінечні віки. Відділяючи вогонь від води і світло від пітьми, Творець як же кожне з них окремо створив, так кожне окремо на своєму місці поставив. Є ж і над твердю небесною також і під землею вогонь і вода. Вода-бо, що на землі видно, зібрана у сонми свої, названа морем. А та, що під землею, безоднею називається. З тієї безодні на потребу людям, що живуть на землі, і всьому живому води з надр земних, наче водогінними трубами, надходять увись і на верх землі виходять, стають джерелами, чи колодязями, чи ріками. Якщо ті води течією своєю зближаються до підземного вогню, то, від температури вогненної закипівши, витікають гарячими. А ті, що далі від вогню протікають, природно студені. Таким чином і ці води є теплі, бо до вогню, що під землею, своєю течією зближаються. Є ж у деяких місцях безодні води дуже холодні, що на лід замерзають, бо від вогню на великій відстані лежать. Підземний вогонь влаштований на муки душ нечестивих, вода ж підземна, що на лід замерзає, тартаром називається, у ньому ж боги ваші і їхні прихильники муку, що ніколи не закінчується, приймають, як же і з віршотворців ваших хтось співає, кажучи: "Кінці землі і моря нічим иншим не є, лише їхніми останніми межами, на них же Япет і Сатурн (це імена богів ваших) ані блиском світлого сонця, ані прохолодним вітром не втішаються". Тобто: богів ваших, що в пітьмі і в тартарі, світло сонця не просвітлює ані не зігріває. Тих, що у вогні, вітер не охолоджує. Є ж тартар під землею настільки від инших безодень глибший, наскільки над землею небо від усіх висот вище. А що вогонь під землею міститься, для нечестивих приготований, можна довідатися принаймні з того вогню, який у Сицилії із землі виходить".