зуття на ногах його розтануло, як віск від вогню, і вериги з нього спали, і дуб сухий став зеленим, розпростерши віття багатолисте і роблячи тінь велику над святим. А де стояли ноги святого і земля забагрянилася кров'ю, звідти джерело води витекло. І почав святий дякувати Богові, кажучи: "Господи Ісусе Христе, Предвічне Слово і Сину Отця неосяжного й невимовного, що благоволив зійти на землю і з людьми бути, щоб нас викупити від давнього катування диявола і від усіх його злих діл визволити! Возніс нас, його ж усмирив і розтоптав і в безодню осудив, нас же оживотворив. Якими устами Тебе прославлю, якою мовою визнаватиму Тебе, й оспівуватиму Тебе, і велич Твою сповіщу, яку нині на мені, рабі Твоєму, явив Ти, як же на святих Твоїх Євтропію і Клеонику, коли були биті перед Асклипіодом-ігемоном. Нині ж, Господи, хто я, недостойний, що таку на мені милість свою уділив. Земля-бо, бачивши Тебе, потряслася". Магістріян же і воїни, коли був землетрус, повибігали з дому того зі страху — побачили чуда, що сталися, і не розуміли: одні казали, що то привид, инші ж думали, що волхвування, а люд, що стояв навколо, з жахом дивувався, прославляв силу Христа Бога, і багато хто повірив у Христа, кажучи: "Ось чоловік Божий, посланий сюди від Бога, щоб освятити місце наше". Принесли ж до нього розслабленого, що на ліжку лежав. Коли ж торкнувся його Христовий мученик, зараз розслаблений став здоровий і, взявши ложе своє, пішов у дім свій, славлячи Бога. Привели ж і прокажених до святого — і їх дотиком зцілив. Також і того, що водний набряк мав, і трясовицею, і всілякими хворобами охоплених і від духів нечистих страждаючих зцілив словом. І всі славили Бога істинного і вірили в Нього, і була радість велика людям села того. Повірила ж і пані Трояна зі сином своїм Трояном і хрещення просила. "Я ж, грішний Євсегній, — говорить письменник, — бачивши те, що відбувалося, радів вельми в Господі". Того ж дня увечері стадо волів з иншою худобою ішло з пасовиська в село шляхом тим, на якому ж мученик святий стояв, прославляючи велич Бога. І, дійшовши до мученика Христового, впала худоба перед ним на коліна свої і поклонилася праведному, своїми голосами хвалячи Бога. Тоді магістріян і воїни розкаялися в тих кривдах, які вони вчинили святому: жах охопив їх, коли дивилися на такі чуда преславні. Наступного ж дня встав магістріян, сказав до мученика словами короткими: "Якщо погоджуєшся, пане Василиску, рушаймо в дорогу, щоб ми через тебе не були в біді від ігемона". І сказав святий: "Ходімо, бо хочу померти за Господа мого". Коли ж вони вийшли з села, весь люд з панею Трояною відпроваджував святого. І просив їх мученик Христовий, щоб поверталися. Тому одні повернулися, а инші йшли за ним. Коли ж прийшли на великий міст через ріку Іреос, потрясся міст від приходу Христового: невидимо-бо йшов Христос Господь наш із рабом своїм, як же сам святий мученик Василиск пізніше мені, недостойному Євсегнію, розповів. Коли затрясся міст, став святий і хвалу підніс Богові, просив людей повернутися назад. І ледве вмовив їх, і повернулися. Ішов же святий всіма найвищими і найвизначнішими місцями, схиляв коліна, молився до Бога і казав: "На кожному місці володарювання Його благослови, душе моя, Господа". Коли ж досягли села, що називалося Саон, сіли воїни з магістріяном їсти і переконували святого скуштувати хліба. Він не хотів, кажучи: "Господь пасе мене і не покине, годує мене Владика мій Ісус Христос". Вони ж знову казали: "їж, чоловіче, щоб не померти з голоду. І ми будемо в біді через тебе, коли не приведемо тебе до ігемона. Ось-бо третій день, відколи ти нічого не їв". Відповів їм святий: "Я наповнений безсмертною їжею, тому не хочу приймати смертної. Вас годує хліб земний, мене ж — Слово Боже Небесне. Вас веселить вино, мене ж — благодать Святого Духа. Вас насичує м'ясо, мене — піст. Вас зміцнює сила, мене — любов Ісуса Христа. Вас прикрашає одяг, мене — чесноти. Ви веселитеся у змішанні, я ж утішаюся духом у молитві. Ви любите дочасного, смертного і тлінного царя вашого, і бачити його хочете, і дотримуєтеся його закону — я ж небесного Бога і Царя мого люблю, і закони Його цілую, і баченням Лиця Його насититися хочу. Ви чекаєте на честь на землі, я ж — на небі. Ви шукаєте слави від людей, я ж сподіваюся отримати славу у Воскресення праведних на Страшному Суді, де говоритиме Владика мій: "Прийдіть, благословенні Отця мого, успадкуєте приготоване вам Царство від створення світу". Коли це говорив святий, звелів магістріян осідлати худобу і сказав, аби мученик на одного осла сів: "Три дні голодний ідеш, принаймні сядь на худобину, щоб зовсім не знеміг". Святий же не захотів сісти, мовив: "Зміцнює мене Господь мій Ісус Христос, всілякий спокій і відраду подає мені Дух Святий". І вирушили в дорогу. Увечері ж прийшли в одне село, стали спочити, і, коли вечеряли воїни, просив магістріян блаженного Василіска, аби з'їв щось. Той же не хотів і перебував цілу ніч, співаючи і молячись, співали ж і святі ангели разом з Христовим угодником. Із настанням дня вирушили в дорогу і досягли града Команського о четвертій годині пополудні. Коли зближалися до града, від багатьох чули (говорить письменник), що ігемон карає тих, які не хочуть поклонятися ідолам. Господь же явився святому Василискові і сказав: "Дерзай, не бійся погроз беззаконних, Я з тобою". Коли ж увійшли в град, спитали воїни, де ігемон. І сказано їм було, що в храмі Аполлоновім, бо жертву там зі всім людом приносить богам. Пішов тому магістріян до нього, сповістив, що привів Василиска. Ігемон же радий був. Розповів магістріян ігемону і про чуда, які були в дорозі, але той не повірив. Сказав: "Волхвування то християнські". Тому звелів ввести до себе в Аполлоновий храм святого Василиска, хотівши змусити його до жертви. Поспішили воїни ігемонові, почали мученика в шию бити, кажучи: "Увійди в храм до ігемона і поклонися богам, коли хочеш живим бути". Магістріян же і воїни, які прийшли з ним з дороги, почали ігемоновим воїнам розповідати про чуда, які самі бачили, і казали: "Справді дивні знамення і силу Божу бачили ми, не привидом ані не волхвуванням, але насправді вчинені". Звертаючись до святого, казали: "Прости нас, пане Василиску, що тобі в невіданні нашому вчинили зло. І помолися за нас до твого Бога". Коли вони це промовляли, инші воїни від ігемона прийшли, схопили мученика і в храм ввели. Увійшов же святий, веселячись у Господі, Бозі своїм, світлий лицем. І бачив його ігемон, сказав: "Чи ти Василиск?" Він же відповів: "Я". Сказав ігемон: "Що-бо скажеш, чи принесеш жертви богам?" Відповів святий: "І хто тобі розповів про мене, що я не приношу жертви Богові? Я повсякчас Богові моєму жертву хвали здійснюю". Ігемон же не зрозумів сказаного, втішився і сказав: "Дяка богам за це! Тому принеси жертву, любий, якому хочеш богові з усіх богів наших". Святий же Василиск наблизився до ідола, спитав тих, що стояли спереду: "Як цей ваш бог називається?" Сказали ж йому: "Аполлон". Відповів святий: "Добре ви сказали, що Аполлон називається. Аполлон-бо означає згубник і справді у загибель тягне тих, хто вірить в нього і поклоняється йому, наче богові, коли не є він богом". Сказав ігемон до святого: "Яке ж ім'я Бога того, якому хочеш принести жертву?" Сказав святий: "Бог мій невимовний, неосяжний, невидимий і незбагненний". Сказав ігемон: "Що, не має імени Бог твій?" Сказав святий: "Є написані у святих книгах імена Бога мого, якщо хочеш послухати, розповім". Сказав ігемон: "Розповідай, не бійся". Сказав мученик: "Бог мій називається Отець, і Вседержитель, Господь Саваот, Цар всіх, Спас, Милостивий, Милосердний і Довготерпеливий. Йому я принесу жертву хвали". Сказав ігемон: "Якому хочеш богові жертву принеси, лише принеси. Прикликаний-бо ти не мудрувати, але жертву приносити". Сказав святий до ігемона: "Збагни мою жертву". І підняв руки до неба, почав молитися, кажучи: "Боже вічний, Творче неба і землі, послухай всіх, що для Тебе істинно працюють, почуй і мене нині, раба свого, і зруйнуй в годину цю кумира цього глухого і сліпого, бездушного, хай побачать язичники нечестиві, якого шанують бога. І нехай осоромляться, і хай зрозуміють всі, що Ти один — Бог всесильний". Коли так молився святий, зразу затряслася земля і храм — і впав ідол на землю, і розбився на порох. Ігемон же і люди, що в храмі були, повтікали геть зі страху, один лише святий Василиск залишився всередині, співаючи й кажучи: Хай воскресне Бог і розійдуться вороги Його, і хай втікають від лиця Його ті, що ненавидять Його. Як щезає дим так хай зникнуть. Як тане віск від вогню — так нехай загинуть всі ідолопоклонники від лиця істинного Бога нашого". За якийсь час звелів ігемон вивести святого з храму і скреготав на нього зубами своїми, кажучи: "Вороже богів наших, нащо инакше обіцяв, а инакше зробив? Обіцяв ти принести жертву богові, волхвуванням же своїм зробив так, що впав і розбився бог наш Аполлон". Сказав святий: "Той, хто розбив бога вашого. Той і храм його спалить". І ще говорив святий, як спав вогонь з неба на храм Аполлона і спалив його до основи. Ігемон же і всі люди повтікали далеко, тремтячи. Тоді прикликав святого Василиска ігемон і сказав: "О які великі твої волхвування: бога розбив і храм його спалив!" Сказав святий: "Якщо бог твій справді є богом, як ти кажеш, то нехай відімстить мені за себе". Сказав ігемон: "Добрими є боги наші і ніколи не роблять зла противникам своїм". Сказав святий: "О сліпото людська! Як можуть біси бути добрими чи