Після того була мати з дитиною на одному місці в Антіохії, що називалося Херувим, бо Тит, син Веспесіяна, царя римського, спустошивши війною Єрусалим, взяв з Єрусалимської церкви двох херувимів золотих, які над Кивотом Завіту стояли, і переніс їх до Антіохії — і тому що там херувими ті були поставлені, місце називалося Херувим. Там блаженна Марта із сином перебувала. І було хлопцеві Симеону таке видіння. Бачив Господа нашого Ісуса Христа, що на високому сидів престолі, і невимовна кількість праведних звідусіль до нього сходилася, і відкрита була книга життя, і відбувався суд, і видно було зі Сходу Рай насолод, і із Заходу геєну вогненну. І сказав до нього Дух Святий: "Почуй, дитино, і зрозумій, що тут бачиш, постарайся догодити Богові, щоб сподобитися чести зі святими. Й отримаєш невимовні блага, для тих, хто любить Бога, приготовані". З того видіння нарозумилося дитинча божественною премудрістю, і далося йому відкриття невідомого і бачення тайн чудесне. Через мало днів побачив одного мужа, дивного на вигляд, у білий одяг одягненого, який говорив до нього: "Йди за мною". І пішов за ним Симеон. І вів його муж, що явився, у край Тиверинський, що межував із Селевкією і підпорядковувався їй. І привів на місце одне, що називалося Псла. Там хлопець в горі пустельній перебував зі звірами, як із ягнятами, їх-бо лише мав співмешканцями. Люди ж його цілком не бачили. Вночі ж і вдень світло невимовне осявало його, годував же його той муж, що привів його туди, часто йому являючись і наставляючи у всьому, і їжу у час потрібний подавав. Тоді через якийсь час, того мужа настановою, вийшов на верх гори і знайшов там малий монастир, ігумен якого, святий на ім'я Йоан, стояв на стовпі. Тому ігуменові бували часті видіння про Симеона, що мав до нього прийти. Часом бачив дитину, яку в білому одязі колісниця в монастир його везла, деколи в повітрі летіла і над монастирем кружляла, колись на стовпі світловому стояла і зі стовпом до монастиря зближалася. Бачив же й ангела, що показував йому дитину ту і казав: "Це той, через кого спасення отримаєш". І розповідав ігумен про ті видіння чорноризцям, що з ним були. Коли ж, Божим керуванням, прийшов у монастир його Симеон блаженний, дивувалися ченці, як таке мале дитинча, що ледь шість років мало, змогло через таку пустелю йти і в монастир потрапити. Ігумен же Иоан зі стовпа побачив, пізнав зразу хлопця, бо його у видінні багато разів бачив, і вельми зрадів через нього, і прикликав його до себе, взяв на руки, і поцілував, і зі сльозами дякував Богові. Був же той хлопець з лиця дуже гарний: волосся русяве, очі світлі і любі, самим виглядом доброту виявляв, лагідний, мовчазний, у відповіді швидкий, у словах розумний, небесних дарів сповнений. І перебував у монастирі тому окремо, у мовчанні. Піст його був такий: часом через три дні, часом через сім, а коли через десять їв сочевицю, розмочену у воді, а води пив мало. Тому блаженний ігумен-стовпник Йоан дивувався вельми. Був же в монастирі тому мирянин один, що випасав стадо, він, бачачи надприродний піст хлопця, заздрістю диявольською зрушився і хотів його вбити. І коли мав розпочати задумане своє погане діло, зразу всохла йому рука, і боліло тіло вельми, і був при смерті. І, не хотячи, визнав гріх свій перед ігуменом і блаженним отроком Симеоном з покаянням.