Одного дня раб Божий Симеон Стовпник сказав до блаженного старця свого Йоана Стовпника: Отче, небагато днів перед цим показав мені Господь володарювання сатанинське, згубні його багатства, і бачив я підступ його, як намагається піднімати боротьбу на добродійних". Сказав до Симеона Йоан: "Бог, дитино, хай береже тебе від підступів його". Продовжив Симеон: "Проклята сила сатанинська, хоч і багато на нас зла винайти старанно намагається, але нічого не досягне". Старець же, бачачи, як дитина має за ніщо ворожі спокуси, і боячись, щоб у зарозумілість не впав, сказав до нього: "Проте боятися нам, о дитино, треба різноманітних цих підступів й уповати на чесноту нашу, бо в залізне взуття взувся ворог наш, завжди пастки на юних чорноризців влаштовує, і якщо коли виявить в них для себе час зручний, зразу з насильством нападає і важку на них боротьбу піднімає. Молитися ж більше годиться нам до Бога, і прикликати Еммануїла, щоб був завжди з нами й уневажнив усю ворожу силу". Цю їхню бесіду чув сатана і сповнився гніву, скреготав зубами на юного. Тоді страшними примарами почав нападати на нього, перетворюючись у лютих зміїв і звірів, і кидався на нього вдень і вночі, наче зразу пожерти хотів. Блаженний же Симеон, допомозі Вишнього себе віддаючи і зброєю хресною загроджуючись, говорив: "Не злякаюся страху нічного, стріли, що летить вдень, речей, що з пітьмою приходять, від нечисті і біса полуденного". Місяця ж грудня однієї ночі в другу сторожу диявол зібрав усі свої полчища, найшов на нього несподівано, вельми галасуючи, і, знявши накриття, що було над блаженним Симеоном, скинув у діброву. Рука ж Господня була на хлопцеві, утверджуючи його, і стояв блаженний непорушно не лише тілом, а й великодушністю: нітрохи не боявся нападів ворожих. Тоді зрушив диявол з моря вітер сильний і збурений, і дух бентежний, і були страшні громи та блискавки, вдаряли цілу ніч у стовп Симеона. Преподобний же Йоан думав, що вбили ті страшні громи Симеона, плакав і прикликав чорноризців, щоб пішли подивилися, чи живий хлопець на стовпі. Чорноризці не дали відповіді, і пострахів тих боялися, і з келії вийти не хотіли, і ненавистю на хлопця від диявола зрушені були. Говорили між собою: "Де нині піст його, що людські сили перевищує? Де подвиги його? Де чуда? Хай поможе собі сам". Блаженний же отрок Симеон, чуючи, як плаче над ним старець його, покликав його, кажучи: "Не сумуй за мною, отче, благодаттю-бо Христовою покритий я, ніякого зла не зазнав і диявола осоромив". Коли ж настав день, пішли чорноризці на стовп Симеонів, думаючи знайти хлопця мертвим. І, побачивши його живим і веселим, що лицем світився, як ангел Божий, засоромилися. І сварив їх старець Йоан, і встидав, коли верталися у свої келії. Чув же про блаженного Симеона Єфрем, архиєпископ Антіохійський, як в гостроті життя перебуває, прийшов побачити його. І побачив хлопця юного, настільки в чеснотах досконалого і Христові співрозп'ятого, — прославив Бога зі сльозами і повернувся у град, розповідав усім на користь про суворе постницьке перебування раба Христового. Почало до нього багато з ченців і з мирян приходити: одні бачити його хотіли, инші ж богонатхненною бесідою його насолодитися бажали, ще инші ж зцілення тілесним своїм недугам від безкорисливого лікаря шукали. Попросив якось блаженний від тих, що приходили до нього, мотузку волосяну і потай обвив нею ціле тіло своє по нагому. Вгризся ж шнур до костей, і багато крови виливалося з рани, і волосяниця його кров'ю змочувалася, прилипла до тіла його. І гнила на ньому плоть, він же терпів те доблесно. Почав же виходити сморід від плоті його, що гнила. Брати ж виходили до нього на стовп, намагалися довідатися, звідки такий сморід, і ледве довідалися, і сповістили те авві Йоанові. Той же обурений був таким ділом, звелів зняти помалу шнур з тіла Симеонового, і заборонив йому, щоб таке суворе катування чинив своєму тілу.