Відкрито ж якось було святому Симеонові цьому все погане, що на град Антіохію і на околиці його мало найти. Бачив-бо ангела, що тримав меч і кружляв у повітрі над градом. Возвав тому святий до Бога, молячись за град з усього серця. І став перед Господом, як другий Мойсей, щоб відвернув гнів свій від людей. І сказав йому Господь: "Це крик гріхів града цього зійшов перед Мене, гнів же мій і злість зрушив на себе. Згублю тому його у гріхах, пославши вогонь, і меч, і смерть. Він Мене роздратував нечестям своїм, Я ж передам його в полон народові нерозумному". Те видіння розповідав святий тим благоговійним мужам, що приходили до нього з града, і переконував усіх до покаяння. Небагато часу минуло, підняв Бог старого Хозроя, царя перського (він був дідом Хозроя молодшого, який животворне хресне дерево з Єрусалиму полонив). І прийшов Хозрой силою перською і халдейською, і добивався града силою. Блаженний же Симеон на стовпі стояв, покривав його Бог від тих варварів, що найшли на край. І молився святий до Господа належно, аби відвернув гнів свій від града і щоб не передавав його в руки ворогам. Проте не зміг вмолити і вгамувати праведного гніву Божого. Було ж знову святому видіння. У піднесенні був, побачив перед собою хрест пресвітлий, а при хресті двох ангелів, що мали в руках натягнені луки і приготовані стріли до стрільби. І сказали йому ангели: "Ось хрест послав тобі Господь на захист і на знамення світу, що не маєш підпасти під гнів Божий, який найшов на край. Стріли ж приготовані, щоб проганяти ворогів, які зближаються до цього твого місця, ми приставлені берегти тебе". Знову бачив Симеон у видінні град взятий і ворогів посеред града, зойк же, і плач, і крик великий чути з града, лише було видно, як мечі стинаються. Одних у полон відводили, а инші зі стін градських кидалися і з града втікали. Серед них же було і два чорноризці монастиря його, які, злякавшись язичницького нашестя, покинули монастир і гору і в град побігли. Коли вони з града з иншими людьми вибігали, бачив святий, як наздогнали їх варвари, одного мечем убили, а иншого в полон вели. Те все, що у видінні святий бачив, через кілька днів насправді збулося: взято було Антіохійський град, мечем і вогнем спустошено, багато людей в полон відведено, проте, молитвами святого Симеона, багато уникнули лютої біди тої. Варвари силою важкою увійшли в град — люди відчинили ворота градські північні і південні, не оточені військом варварів, і через них кинулися втікати, а инші, зі стін градських кидаючись, втікали. Багато людей втекло в гори і в пустелі, і збереглися, Божим милосердям, усі, окрім тих двох вищезгаданих ченців. Приходили ж вороги і до гори, на якій був монастир і стовп Симеона, але без нічого поверталися. Гора-бо покривалася, як же колись Синайська, мрякою і хмарами, що не видно було стовпа і монастиря. Инші ж, невидимою силою завернені і настрашені, втікали налякані назад, наче багато озброєних воїнів за ними гналося. Молитва-бо святого була зброєю страшною і непереможною на супротивних, і ні один з тих, що були на горі тій зі святим, ніякого зла не зазнав від нашестя варварського, лише ті два брати, які зі страху в град утекли. Після відходу варварів багато поранених приходило до святого — і всім він подавав зцілення. А багатьох, що були в полон відведені, визволив святий з пут і полону і на свободу вивів молитвами своїми. Хто-бо лише згадував ім'я святого в полоні — зразу спадали з тих пута і кайдани, і ходили посеред варварів невидимі, і виходили у свій край без будь-яких перепон. Так і вищезгаданий цей брат (його ж друг впав від меча) з полону вийшов з иншим одним воїном. Розповідали, кажучи: "Коли згадали отця і зі сльозами ім'я його прикликали, зразу пута, які на нас були, самі від себе розв'язалися, спали, ми ж поміж варварів пройшли, ніхто з них не спитав нас і не завернув". Старець один незрячий перед нашестям варварським сидів під горою при дорозі, милостині від прохожих просив. Несподівано напали варвари, один з них вдарив старця мечем у шию, проте не цілком голову відтяв, лише рану смертельну зробив. І лежав старець у крові своїй, мало що в собі мав живого духа. Святий же Симеон, прозорливими очима те побачивши, прикликав одного з братів і послав взяти і принести до нього того старця. Пішли тому, взяли на рогозину і принесли перед стовп. Святий же грудку землі водою свяченою розчинив, звелів до рани старцевої прикласти, кажучи: "В ім'я Еммануїлове приєднайся голово до місця свого й утвердися". І зразу зі словом стала голова старцева на місці своєму, і з'єдналася з жилами своїми, й утвердилася, і рана та страшна зцілилася, і проказав старець: "Ще ж і сліпі очі його, відкрийтеся". І всі на те дивилися, жахалися і славили Бога. Через декілька років стомився преподобний Симеон від неспокою, бо з усіх боків незліченна кількість людей приходила до нього, приносячи недужих своїх, і переривали безмовність його. Задумав покинути стовп той, на якому вісім уже років стояв, і переселитися деінде на місце безмовніше. Була ж не дуже далеко инша гора висока, пустельна цілком, бо не було в ній води зовсім. І ніхто з людей не сходив на неї