, поки сам святий Предтеча не захоче, щоб його відчинено було. Коли ж до кончини життя свого прийде, хай вручить голову святого Иоана Хрестителя також якомусь богобоязливому і добродійному мужеві. І так чесна і свята голова Предтечі від одного до иишого переходила, руки багатьох перейшла. Тоді дійшла до одного ченця і пресвітера на ім'я Євстафій, що жив поблизу Емесійськогограда в одній печері, був же той зловірний, Арієвою єрессю вражений. Коли приходили до нього недужі — зцілювалися благодаттю чудесною, що від голови Предтечі, яку він таємно тримав, виходила. Але чернець той, корчмуючи Божою благодаттю, чуда ті собі і своєму єретичному злослав'юпозлодійськи зараховував, приховуючи від людей саму правду, і багато до однодумства свого зваблював. Відоме ж стало зловір'я його всім в Емесійському граді, і, порадившися з князем, єпископ послав вигнати його з печери тої і за межі емесійські. Він же просив тих, що виганяли його, щоб залишили його той день перебути в печері, обіцяючи на завтра самому вийти. І, випросивши той час, закопав уночі відро зі святою головою у печері тій в землю глибоко, сподіваючися, в инший час прийшовши, таємно її забрати і знову, нею чудодіючи, своє утверджувати злослав'я. Але не отримав, чого сподівався. По виході його з печери тої зразу благовірні та добродійні ченці в ній оселилися, і вже не міг єретик той у неї зайти і схований у землі скарб духовний украсти. Минуло досить часу, зібралося багато братів, монастир при печері тій збудували, а про голову Предтечі, яка була під сподом, нікому зовсім не було відомо. Минуло ж років багато, знайшов її Маркел — архимандрит тої Емесійської при печері обителі, муж добродійний, про що сам розповідає так: "Благословен Бог Ісус Христос, що сподобив мене, раба Свого Маркела, очевидцем бути такого видіння, яке мені було місяця лютого у 18-й день у середньопостний святої великої Чотиридесятниці тиждень, у сні нічному. Бачив-бо, що всі ворота нашої обителі були відчинені, настрашився ж і надумав вийти, щоб замкнути їх. І знову бачив ріку, що текла у ворота обителі, і дивувався, думаючи, звідки багато таких вод. І коли то подумав, почув голос багатьох чинів, що йшли до нас зі споду з шумом по воді, і кожен чин осібну мав мову і співав: "Ось святий Иоан — Хреститель Христовий — являється". Коли так співали чини, у монастир зайшли, я ж, покинувши дивитися на ворота і ріку, страхом одержимий, побіг і зійшов на верх драбини. На ній же стоячи, здавалося, бачив в обителі два двори: один був на захід, другий же — на полуднє, і церкву велику посеред них. І кожен чин входив у двір той, що до заходу, а звідти йшов до церкви і, поклонившись у церкві, виходили через південні двері. І коли зупинилися чини від ходження свого, знову я почув голос инших, що взивали і говорили: "Ось святий великий Йоан Хреститель". Поглянувши, я бачив його в церкві, і з ним - инших двох, один - праворуч нього і один — ліворуч від нього. Зразу ж чини пішли до нього один по одному і благословення приймали від нього. Думав і я собі приступити і благословитися від нього - пізніше від усіх, увійшовши иншими дверима, зі страхом і трепетом схилив перед ним голову свою до землі і торкнувся ніг його. Він же підняв мене, обійняв з любов'ю, торкаючися бороди моєї і уст моїх своїми устами святими, вийнявши ж посуд, наповнений медом, дав мені, кажучи: "Прийми благословення". І, це мовивши, пішов, я ж пішов за ним, бачив стовп вогненний, який передував йому, і, перестрашений, збудився. Після цього день минув, звелів увечері братам співати звичного правила стихи псалмів. Коли ж вони співали, брат Ісакій звів очі свої і побачив через віконце вогонь, що горів у церкві святої печери, де ж була святого Йоана чесна голова схована, про неї ж ми не відали. Брат же, бачивши вогонь, возвав, кажучи: "Господи мій, отче, ось вогонь палаючий я бачу у святому вертепі". Я ж до нього кажу: "Не бійся брате, але, знаменувавши себе хресним знаменнням, мовчи". І через п'ять днів, коли ми спали, опівночі рука якась штовхнула мене тричі з правого боку і голос до мене промовив: "Ось подарувався вам. Вставши, іди за зорею, що йтиме перед тобою, і, куди тебе приведе, там розкопай землю і знайдеш мене". Я ж зі страхом і трепетом збудився зі сну, сів. І бачив зорю, що стояла перед дверима келії, в якій я був. І перестрашений я був вельми, ознаменував себе хресним знаменням і вийшов, і зоря ішла переді мною. И увійшов за нею в печеру. Довівши мене до місця, де була чесна голова святого Иоана Предтечі, зоря стала невидима. Я ж поклонився Господеві, впавши лицем на землю, і творив молитву довго. Запалив же свічу й ладан і, лопату взявши, почав копати, прикликаючи Господа. Коли ж я копав, звук і шум великий почувся, і стала земля тверда, наче мідна. Трудився ж багато, знайшов цеглини, їх забравши, побачив плиту кам'яну, і її трудом великим вийняв, врешті знайшов священне і манноносне відро, у ньому ж чесна і завждиблаженна голова Предтечі була. Радістю ж і страхом охоплений, взяв свічку і ладан і, поглянути насмілившися, поклонився, і знову дорогоцінне те відро накрив, і вийшов з печери. І ось зустрів мене при вході чесніший архимандрит Геннадій, який в обитель нашу прийшов, і, взявши мене всередину печери, помолився, і після молитви почав мені про своє видіння розповідати. "Бачив, — казав, — що на цьому місці обидва стояли, де ж нині стоїмо, і багато тут хліба ячмінного, чистого ж і понад сонце світлішого, було. Тоді бачив нелічено чоловіків, що заходили в печеру і брали з рук наших хліби ті, проте хлібів не меншало, тільки примножувалося". Це від авви Геннадія чуючи, я розумів, що від Бога йому було те видіння, воно знаменувало невичерпну благодать Хрестителеву, яка хотіла на місці тому щедро всім подаватися. І розповів йому те, що бачив я, і віднайдений найкоштовніший той скарб показав. Його побачивши, він зрадів вельми, і радилися ми, що робити. Я ж захотів, аби ми не зразу про те комусь розповіли, ані пастиреві церковному Емесійському, єпископові Уранію не сповіщали, але спершу відкрили таємницю ту блаженному старцеві отцеві Стефану, який у Даромійському монастирі постницький подвиг звершував. Він же після цього єпископові нехай скаже, був-бо йому другом-співбесідником. Але, прийшовши в Даромійський монастир, не знайшли авви Стефана, бо пішов той відвідати инші монастирі свої. Послали-бо по благоговійного диякона Киріяка, який був у граді у священному соборному храмі перший. Він прийшов і привітав нас у Христі, розповів про своє уві сні видіння, по всьому подібне на видіння те, що дивний бачив Геннадій. І розповіли ми йому нашу про святого Предтечу таємницю. Сказали ж диякон Киріяк і авва Геннадій, що годиться про те зразу пастиреві церковному сповістити. Але я чекав, поки старець Стефан з обителей на місцях повернеться, і перебував там днів п'ять. Коли ж надійшла субота і ми сиділи й бесідували, раптом впав я на коліна і лежав, болем раптовим вражений, — ані встати, ані робити нічого не міг. Здивувалися ж через те, що зі мною трапилося погане, Геннадій і Киріяк, і в молитві до Бога за мене звернулися. По молитві ж сказали мені: "Чи не казали тобі, що належить сповістити таємницю єпископові?" Я ж, це чувши, осудив себе, бо недобре вчинив, замовчавши доти таку таємницю, яку задля слави Божої зразу явити годилося, і перебував незцілений. Був же вечір, і після звичного вечірнього співу прийшли до мене ті чесніші мужі Геннадій і Киріяк і сказали, що присягою присягнулися про таємницю ту сповістити архиєрею під час утрені перед сходом сонця. І я сказав до них: "Добра рада ваша, браття, і що нарадили, хай буде". Тоді, коли я з ними погодився, зразу хвороба перемінилася і я став здоровий. І пішов я в град з ними вдосвіта, і зустріли єпископа, що з церкви з утреннього співу виходив, і розповів я йому все про явлення чесної голови Предтечі святого. Він же великої радости сповнився, звелів нам, щоб, нікому про те не розповідаючи, вернулися в обитель. На ранок же із пресвітерами і дияконами в монастир наш прийшов і, соборно відправивши святу службу, підійшов до місця того, де посуд зі святою був головою. І коли диякон возгласив "коліна схиливши, Господеві помолимся", усі поклонилися до землі. Єпископ же Ураній молитву творив і, закінчивши, взяв відро з дорогоцінною головою з надр земних. Був же тут з єпископом пресвітер на ім'я Малх. Він, не повіривши, сказав; "Звідки тут була голова Предтечі?" І посмів покласти руку свою на відро і торкнутися чесної і всехвальної голови. І зразу за невірство його зсохлася рука, що торкалася, і прилипла до відра. Усі ж, що бачили те чудо, вельми здивувалися. Тільки тоді, коли ж пастир зі всіма належні молитви Богові принесли, ледве покараний пресвітер руку зміг відсмикнути від відра, проте залишився недужим. Богоугодний же пастир зі всім причтом церковним, взявши освячене відро зі скарбом, що в ньому лежав, приніс у святу церкву і поклав на священному вівтарному місці, допоки збудовано буде окремий божественний храм Предтечі в Емесійському граді і довершення благоліпія свого прийме. У нього ж коли мала свята та голова бути принесена, явився Хреститель у видінні невірному Малху-пресвітерові і звелів йому, щоб під час перенесенння поклав на відро хвору свою руку, — і буде вона зцілена. Зробив те пресвітер — і зразу отримав зцілення". (Доти того блаженного Маркела розповідь.) Ще ж і святий Симеон Метафраст у житії преподобної Матрони про віднайден