Через якийсь рік на правовірного царя Теодосія, прозваного Адрамитина, повстав воєвода його на ім'я Лев, що й Конон називався, родом Ісаврянин. І, віднявши від Теодосія владу царську, воцарився сам. І показував себе спочатку царювання свого благочесним, але через короткий час став новим Валтасаром, святиню церковну осквернюючи і не благословлячи Христа, Бога Вишнього, у чесній Його іконі. І вдихнув у Церкву отруту гаспида душешкідливої єресі манихейської, більше ж юдейської, звіройменний, лев'ячим рикаючи голосом і вимовляючи образливі слова єретичні на святі ікони, називаючи їх ідолами, а тих, що поклоняються їм, ідолопоклонниками. І дав наказ на ціле царство своє: відкидати ікони святі. Тримав же в той час престол патріяршества царгородського святіший Герман. Він з иншими православними архиєреями противився цареві, не приймаючи єретичного його наказу, на відкинення святих ікон виданого, і говорив хулителю тому так: "Коли воплотився Владика Спас наш від пречистої крови Пресвятої Богородиці і все своє щодо нас Божественне провидіння сповнив, все ідольське служіння було розтоптане, і всі образи ідольські вогневі й пітьмі було передано. З часу життя апостолів і світоспасенного учення їхнього до наших днів минуло понад сімсот років, за ті роки було стільки святих праведних і преподобних отців — і жоден з них не ображав ікон святих, ані не чув ніхто ніякого такого поганого мудрування, яке ви нині вносите, відкидаючи ікон святих шанування, котре з давніх часів справедливо творилося. Від самого початку Церква свята прийняла ікон святих зображання і шанування, починаючи від того нерукотворного образу, який сам Спаситель на обрусі Авгару Едеському послав.
Тоді, після Вознесення Христового, та кровоточива жінка, яка дотиком до краю ризи Христової зцілилася, зробила з каменю образ Ісуса Христа. Пізніше святий євангелист Лука написав ікону Пречистої Діви Богородиці. І так почалося благочесне святих ікон писання і прикрашання ними храмів Господніх та домів правовірних християн, чого і святі вселенські, що перед нами були, шість соборів не засудили, але, навпаки, — звеліли поклонятися зображенням святих, а не відкидати їх. Знай тому, царю, що я за честь ікон святих не лише страждати, але й померти готовий, бо Христовий образ носить ім'я того самого Христа, що воплотився від Пренепорочної Діви і на землі жив з людьми. І годиться кожному правовірному християнинові як же за ім'я Христове, так і за образ Його померти. Той, хто ганьбить образ, ганьбить того, хто зображений". Те чуючи, цар сповнився гнівом і рикнув, наче лев, лютіше почав катувати, гонячи і кривдячи правовірних і різним смертям передаючи тих, що противилися йому. Спочатку-бо послав воїнів своїх зі зброєю, вигнав із патріяршества святого Германа з образами і ранами. А замість нього поставив лжепатріярха Анастасія-єретика, однодумця свого. Тоді ж усі божественні книги і вчителів богомудрости вогню передав. Була-бо при церкві святої Софії бібліотека, яка мала понад триста тисяч книг, а при ній було дванадцять училищ і стільки ж премудрих учителів, над ними ж один був найголовніший — премудрий гимнасіярх. Ту честь вони прийняли від царя, із патріяршого благословення, і всі протистояли злочестю цього царя. Тому вночі беззаконний той кат бібліотеку і всі училища з учителями й учнями, які тоді там перебували, військом оточив, вогнем звідусіль обклав і спалив, що ні один вогню не уникнув ані жодної книги не зосталося. Тоді був цілий град Константинополь у тузі, і печалі, і скорботі великій, всі плакали і зітхали і через неправдене вигнання святішого патріярха Германа, і через спалення таких книг і таких учителів, і через велике святих ікон безчестя, бо всюди їх нищили, у болоті топтали і вогнем палили. Новопоставлений єретикуючий патріярх Анастасій, як мерзота запустіння, на місці святому стояв, вдаючи себе приємним цареві і помагаючи йому в єретикуванні його іконоборному. Зразу викинув чесні ікони з Великої церкви і всюди те ж чинити звелів. Були ж у Царгороді одні ворота, названі Мідними, у дні великого Константина збудовані, що вели до царських палат. Над ними був образ Спасителя мідний, що чотириста і більше років стояв. Той образ Спасителя злочестивий патріях хотів на землю скинути і вогню передати, послав воїнів з теслями на іконоборне те діло. І коли найголовніший один воїн, саном спадарій, приставленою драбиною з теслею до образу Христового зійшов, і почали своє богопротивне діло, побачили те жінки благочестиві, що там трапилися, і чорноризці, серед яких була і преподобна Теодосія. Розпалилися ревністю за Христовою іконою, зрушені на те словами преподобної Теодосії, як тої, що більшу ревність і пильність до Господа мала і богонатхненних переконувань і мужньої за Богом відваги була сповнена. Побігли до драбини, скинули її на землю, а з нею і воїна того. Він, з висоти впавши, розбився, вони ж волочили його, б'ючи, смерті передали. Тоді пішли швидко до патріяха Анастасія, викривали його у злочесті і докоряли, вовком, хижаком, єретиком і ворогом Церкви Христової називали, ще ж і камінням у нього кидали. Анастасій же сорому сповнився і боявся, аби не піднявся більший бунт серед людей, поспішив до царя, сповіщаючи йому про ганьбу, яка була йому від жінок, і про вбивство спадарія при Мідних воротах. Цар же, повний гніву і люті на благочестивих, зразу послав воїнів своїх з оголеними мечами помститися за безчестя патріярхове і спадарієву смерть. І потято було тих святих жінок за ревність, явлену за благочестям. А блаженну черницю Теодосію, як знатнішу родом і благовірністю і таку, що сміливіше благочестя визнавала і сподіяного діла була причиною, звелів кат, взявши, кинути в темницю і по сто ран щодня накладати їй. Так мучена була свята сім днів. На восьмий же день звелів по цілому граді водити безчесно мученицю, бити немилостиво. І привели до місця, що називалося "воловий торг", — де худобу продавали і різали. Там, ведучи святу, воїн, дикий і жорстокий, випадково наступив на козячий ріг і поранив трохи свою ногу. Через те сповнився люті, схопив ріг той і бив ним мученицю по шиї сильно. Тоді вдарив її рогом тим у гортань і проколов — і зразу свята преподобномучениця Теодосія-діва, священна невіста Христова, передала чесну і святу свою душу в руки безсмертного Жениха свого. І в оселю Його небесну відійшла, вінцем подвійним, дівства і мучеництва, увінчана. Багатостраждальне її тіло, на землю кинене, чоловіки благоговійні взяли, поклали на місці знаному. І подавалися зцілення хворим від святих її мощів на славу Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленим нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.