У той самий день Згадування святого великого Першого Вселенського Собору триста вісімнадцяти Святих Отців у Нікеї, де проповідували Отця, єдиносутнього Синові, злочестивого ж Арія, єресей начальника, скинули.
У той самий день пам'ять святого і блаженного Христа ради юродивого Йоана, устюзького чудотворця. Про нього в Пролозі.
Місяця травня на 30-й день
Житіє преподобного отця нашого Ісакія Ісповідника, ігумена обителі в Царгороді, названої пізніше Далматською
Після віднайдення пречистого і животворного хреста Господа нашого Ісуса Христа і після царювання Великого Константина різнобарвний і багатоголовий змій, ворог повсякчасний роду християнського, більше ж — самого Христа, Спаса нашого, ненависник і супостат святої віри таке в Церкву Божу злохитрим своїм підступом вніс збентеження: намовив злочестивого і беззаконного царя Валента захищати Арієву єресь і розширювати її. Підняв-бо він гоніння на правовірних і звелів святі церкви замкнути, щоб не здійснювалися в них звичні божественні жертви. Одні перетворив на кінські стійбища, инші ж до основи зруйнував. І тривало те зло довго, і було велике ридання і плач рабам Христовим, які вдень і вночі молилися до Бога, аби змилосердився над Церквою своєю святою, праведний суд і помсту несправедливому цареві щоб зробив. Так було тоді, як же колись у дні апостольські, коли Ірод-цар підняв руки, щоб скривдити деяких із Церкви. Через декілька років підняв Бог духом раба свого — монаха Ісакія, як же давно пророка Даниїла на захист невинної Сусанни. Той блаженний Ісакій був спершу у східній пустелі, наслідуючи святого Іллю Пророка, і життя, до ангелів подібне, провадив. Чув же про гоніння, яке було на Церкву від аріян і царя, який був на боці злочестя, зжалився дуже, залишив пустелю, прийшов у Царгород утверджувати вірних у благочесті: було-бо слово його як свічка палаюча, і Дух Божий спочивав на ньому, і благодать небесна його осявала. Бачив же своїми очима кривду, що діялася вірним від зловірного царя і його однодумців, молився до Бога, аби з висоти святого престолу свого зглянувся на кривджених безвинно і милосердя своє щоб явив їм, гординю кривдників вгамував. Бог же почув колись угодника свого Мойсея, який молився за людей, покривджених від фараона, почув він і раба свого Ісакія і підняв на злочестивого царя Валента варварське нашестя. У той-бо час варвари, що над Дунаєм жили, зібрали військову силу велику, підняли війну на греків і, напавши, полонили Тракію і до Царгорода зближалися. Треба було і цареві Валенту зібрати своїх воїнів і вийти проти супостатів на війну. На ній же з ним сталося те, що колись із Саулом, царем ізраїльським, який був ворогом Давидовим: не повернувся-бо з війни Саул, за пророцтвом святого Самуїла, бо прогнівав Господа Бога. Коли ж виходив Валент із Царгорода у полки свої, блаженний Ісакій перейшов йому дорогу і голосно возвав, кажучи: «Царю, відчини церкви правовірним — і влаштує Бог добре шлях твій перед тобою». Цар же не відповів йому, але зневажив його, як простака і безумного: на слова його не зваживши, пішов у дорогу свою. Зранку ж знову блаженний старець випередив царя, сказав йому: «Відчини, о царю, церкви правовірним — і буде тобі війна щасливою, переможеш ворогів і здоровий повернешся з миром». Цар же послухав його слів і хотів відчинити церкви замкнені і правовірним віддати — почав радитися про те з радниками своїми. Препосит же один, що злочестя аріянського був, радив цареві не слухати монаха того, але з безчестям відігнати його. Насміхався тому цар зі старця, з кпинами і ранами відігнав його від себе і пішов у путь свою. На третій же день знову випередив царя преподобний старець і, взявши за вуздечку коня, на якому цар сидів, почав наполегливіше просити і вмовляти, щоб відчинив церкви, і погрожував йому помстою Божою, якщо не вчинить прошеного. Було ж там провалля з терниною страшною і болотом потопним, в яке якщо і звір якийсь впаде, не може вийти звідти, але погрузне там і помре. У те провалля звелів цар вкинути монаха, щоб загинув, і пішов у дорогу, яка перед ним лежала. А святий Ісакій, вкинений у терня і болото, збережений був Десницею Божою, залишився без шкоди: не зранило-бо його терня ані не потопило болото, але, наче на м'якій постелі між квітами, посеред болота між терням лежав, благословлячи і співаючи Господеві, допоки Божим велінням три світлоносні мужі не явилися йому, не витягли його з болота і не вивели з провалля того цілого і здорового, поставили на сухому і невидимі стали. Тоді преподобний Ісакій пізнав, що послав Господь ангелів своїх вивести його з провалля того. Впав на коліна і віддав дяку Спасителеві своєму, що промисел має про рабів своїх і не покидає тих, що бояться Його і покладаються на Нього. Довго молився і Духом Святим укріпився, встав й иншим шляхом швидко пішов, випередив царя і став перед ним. Побачивши його, цар настрашився і з подиву мовчав. Святий же сміливо мовив до нього: "Ти мене заморити хотів у терні і болоті, Господь же зберіг мене живим і через святих ангелів своїх вивів з провалля того. Послухай мене, о царю, і відчини церкви правовірним, аби ворогів перемогти і зі славою повернутися. Якщо ж мене не послухаєш, то не повернешся з війни, але загинеш там". Цар же дивувався відвазі монаха і світлості лиця його, проте не послухав його, бо мав закам'яніле і відлучене від Бога серце. І віддав преподобного двом бояринам, Сатурнину і Віктору, звелівши їм, щоб пильнували його в путах. "Тримайте мені, — казав, — цього поганого старця, допоки повернуся і віддам йому достойну кару за безсоромну його зухвалість". Преподобний же Ісакій, сповнений Святого Духа, більшої ревности, як же колись святий пророк Міхея проти Ахава, царя ізраїльського, сповнився, возвав до Валента, кажучи: "Якщо, повернешся в мирі, то знай, що не говорив Господь через мене. Кажу ж тобі, що виведеш воїнів на війну і не зможеш варварів подолати, але втікатимеш з-перед їхнього лиця, схоплять тебе і живцем у вогні спалять". Коли святий те сказав, цар у гніві вирушив у дорогу, а святого вели в путах. Зійшлися грецькі полки з варварськими, і стялися раттю, і була велика різанина. Тоді, Божим допустсм, перемогли варвари греків, за пророцтвом Ісакія святого, і впало багато від гострого меча. І царя Валента поранили, і не зміг протистояти варварам, кинувся втікати. Варвари ж гналися за ним, стинаючи воїнів грецьких, як стебло, і самого цар