Бачили ж аріяни, що осміяні від Євсевія і Діонісія, наклали на них руки щоб скривдити їх і, багатьма дошкуляннями докоривши, на вигнання кожного окремо відіслали, і таке зло блаженному Євсевію чинили у вигнанні, що й помер він страдницьки. Чувши ж те все і довідавшись, що єпархові воїни велінням царським приходять, щоб взяти його, явленням якимось божественним повідомлений, святий Атанасій опівночі з єпископії відійшов і в одної доброчесної дівчини, яка була Богові освячена й істинною рабою Христовою, сховався і таївся в неї аж до кончини царя Констанція — ніхто ж зовсім про нього не знав, лише Бог і та дівчина, яка йому сама служила і приносила йому книги, яких він потребував, позичаючи в инших. Там перебуваючи, святий багато послань на єретиків написав. Олександрійський же народ, шукавши пастиря свого святого Атанасія, обходив усе, тужили-бо за ним вельми, і настільки старанно його шукали, що й душу свою кожен за віднайдення його солодко передав би. І обліг великий занепад святу Церкву. Арієва-бо єресь набрала сили не на Сході лише, але й на Заході. І скидали за царевим велінням в Італії і по цілому Заході тих єпископів із престолів їхніх, котрі не хотіли підписати иншосущого — що Син є иншої природи, ніж Отець. У той час і святий Ливерій, папа, що за блаженним Юлієм, який наступником святого Сильвестра був, римський престол прийняв, вигнаний був за благочестя, а замість нього якийсь Філікс із єретиків возвівся. Так довго звідусіль Церкву святу єретики утискали і кривдили, аж тут приспіла кончина цареві Констанцію: коли був між Кападокією і Киликією на місці, названому Мопсиські джерела, там життя і царства позбувся. Також і Григорія того, псевдоєпископа Олександрійського, від єретиків поставленого, суд Божий постиг — і загинув окаянний з шумом, вбитий був еллінським народом, коли бунт зчинився за місце якесь еллінське, яке в Олександрії було, а він хотів відняти. Став же після Констанція на царство Юліян і всі Констанцієві устави і закони змінити намагався, і з вигнання всіх випускав. Довідався про те Атанасій і боявся, щоб і Юліяна не зманили аріяни на своє злочестя: ще-бо не було явлене Юліянове відступництво й остаточне Христа відкинення. Ніч-бо глибока була, вийшов святий Атанасій з того дівочого дому, в якому ховався, і посеред церкви олександрійської опинився. Хто-бо розповість про ту радість, яка була в правовірних? Як, щоб побачити його, звідусіль збіглися клирики, і міщани, і весь люд, як солодко на нього дивилися? І з любов'ю його обіймали? Тоді з приходом його сміливости наповнилися, зразу всіх аріян з Олександрії вигнали, град же і себе самих вручили Атанасієві-пастиреві й учителеві своєму. Після цього Юліян беззаконний те, що вчинив у тайні, відмовившись від Христа, показав відкрито. Укріпившись на царстві, перед усіма від Христа відмовився й ображав пресвяте Ім'я Його, поклонився ж ідолам, відкрив повсюди капища і нечисті нечестивим богам жертви приносити звелів — і були кругом жертовники, і нечистоти, і дим, і забиття тварин, і кров. У тому великі стовпи й учителі Церкви його викривали, і він люте підняв на Церкву гоніння, а найперше на святого Атанасія. Радився-бо цар зі своїми однодумцями і премудрих своїх волхвів, відьмаків і чарівників питав, як би можна було знищити зі вселенної християнство. Думали всі, як би Атанасія із землі взяти і згубити. Говорили-бо: "Якщо зруйнується основа, то легше й решту християнської віри знищити". Знову-бо судище неправедне склалося на Атанасія, знову воїнство послали в Олександрію, знову збентежився град, оточена і потрясена була церква озброєних рукою, одного ж Атанасія шукали на вбивство. Він же знову, Богом покритий, пройшов поміж них, уникнувши рук тих, що шукали його, вночі до ріки Ніл прийшов і сів у якийсь корабель, що відпливав у Тиваїду. Догнали його ті, що любили його, і зі сльозами говорили: "Куди знову від нас відходиш, отче? На кого нас покидаєш, як овець, що не мають пастиря?' Святий же їм відповідав: "Не плачте, діти, бо цей неспокій, який бачимо, скоро розпадеться". Те сказавши, відплив у дорогу свою. Пішов же поспіхом услід йому якийсь воєвода: йому ж наказано було від ката, щоб, де дожене Атанасія, там убив його. Один із тих, які були з Атанасієм, бачивши здалеку того воєводу, який услід кораблем плив і наздоганяв їх, і пізнавши його добре, умовляв гребців своїх, щоб гребли швидко, аби втекти їм від тих, які доганяють їх. Святий же Атанасій, трохи почекавши і те, що має бути, зрозумівши, велів гребцям знову до Олександрії корабель повернути. Коли вони засумнівалися в тому і боялися, бути відважними звелів — і, обернувши корабель, просто в Олександрію попливли супроти погоні. І коли поблизу воєводи були, варвари наче млою мали очі свої потьмарені: бачивши, не бачили і пливли мимо. Атанасій же питав їх: "Кого шукаєте?" І відповідали: "Атанасія шукаємо. Чи не бачите його де?" Він же казав: "Випереджує вас трохи, у кораблі пливучи, ніби втікаючи від когось, що женеться за ним, доганяйте і встигнете". І так святий уникнув рук вбивчих і, увійшовши в Олександрію, всіх вірних сповнив радістю, проте ховався до смерти Юліянової. Загинув же той богомерзенний цар скоро, настав після нього Йовиніян, християнин благочестивий, і знову святий Атанасій безстрашно на престолі своєму сидів, кермуючи Церквою. Але і Йовиніян на царстві не затримався, сім-бо лише місяців царював, помер у Галатії. Настав Валент, арієвим злочестям заражений. Почалися-бо знову і біди на Церкву. Той-бо злочестивий цар, прийнявши владу, не про мир спільний, ані про влаштування війська, ані про перемогу над супостатами не думав, але зразу почав піклуватися, як би аріянство примножити й утвердити, — і скидав архиєреїв правовірних із престолів їхніх, які не погоджувалися із його злочестям. Вигнав-бо спершу святого Мелетія, архиєпископа Антіохійського, тоді й цього великого страждальця Атанасія шукав, щоб узяти. І коли та внутрішня боротьба, яка Церкву Христову всюди гонила і кривдила, прийшла і в Антіохію і, велінням єпарховим, воїни вже мали взяти святого Атанасія, вийшов блаженний таємно з града і в якомусь отецькому гробі сховався, чотири місяці там перебував, ніхто про нього не знав. Тоді вся Олександрія за святим Атанасієм сумувала й тужила, великої сповнилися бентеги, втомившись такими й настільки великими від царів своїх кривдами. І вже хотіли вони від царя Валента відійти і, прийнявши зброю, почати боротьбу. Довідався ж про те цар і забоявся їхнього відходу і міжосібної боротьби — попустив, хоч не хотів, щоб Атанасій тримав престол свій без страху. Так святий Атанасій, старий воїн Ісуса Христа, по довгих трудах і після великих за правовір'я подвигів і по стількох вигнаннях і втечах, трохи часу перед кончиною своєю в тиші й мирі на престолі своєму поживши, спочив у Господі і приєднався до Отців своїх — патріярхів, пророків, апостолів, мучеників та ісповідників, подібно до яких на землі подвизався. Єпископствував сорок шість років, залишив після себе спадкоємця престолу Петра блаженного, друга свого і у всіх бідах своїх спільника. Сам же відійшов прийняти світлі вінці й невимовних благ винагороди від Христа, Господа свого, Йому ж з Отцем і Святим Духом слава і держава, честь і поклоніння нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.