І далі той псалом. І знову читав Псалтир, з великим розчуленням промовляв псалом, в якому є слова такі: "До Тебе прив'язаний з лона, з лона матері моєї, Бог Ти мій, не відступи від мене, бо скорбота близько, і нема кому помогти мені, обступило мене биків багато, бики грубі тримають мене, відкрили на мене пащі свої, наче лев, шматуючи і рикаючи... Обступило мене псів багато, сонм лукавих тримає мене... Ти ж, Господи, не віддаляй допомоги своєї від мене на заступництво моє, почуй, забери зі зброї душу мою, з руки собачої єдинородну мою". І далі. Після закінчення утрені, дивлячись на ікону Христову, з плачем говорив: "Господи Ісусе Христе, цим людським образом явився Ти на землі задля спасення нашого і захотів волею своєю на хресті бути прибитому за гріхи наші. Ти і мене сподоби в Ім'я Твоє перетерпіти страждання це, яке не від супротивних, але від брата свого прийняти маю неповинно, і не став йому, Господи, це за гріх". І, помолившись досить, поклався на волю Господню. І ось окаянні вбивці, наче звірі люті, раптом напали зі зброєю, з оголеними мечами і списами, і вскочили в шатро самі бояри вишгородські окаянні: Путша, Тілець, Єлович і Ляшко — вдарили Бориса святого списами, і прокололи його, і впав мученик на землю, і лежав у крові своїй. Один же з вірних отроків його, Георгій на ім'я, родом угрин — його вельми любив Борис святий, і мав він гривну золоту, яку Борис на нього поклав, — упав на тіло пана свого, кажучи: "Не покину тебе, пане мій любий, але де краса тіла твого в'яне, там і я закінчу життя своє". І його там-таки списом простромили. А що не могли швидко зняти з нього золотої гривни, відтяли голову його і геть викинули, і так зняли гривну. І через те неможливо було потім знайти тіла Георгієвого між трупами, багатьох-бо тоді вибили мечами отроків Борисових. Цей Георгій-угрин, любий отрок святого Бориса, братом був рідним преподобному Мойсею-угринові, що за чистоту від жінки-ляшки постраждав, про нього ж у Патерику Печерському більше написано. Святого ж страстотерпця Бориса окаянні убивці, загорнувши в шатро, поклали на колісницю і повезли з собою, ще ледь дихаючого. І ось зустріли їх два варяги, послані від Святополка. Побачивши, що святий Борис ще дихає, один з них зразу витягнув меча свого і встромив у серце святому, і так загинув Борис святий у 24-ий день місяця липня, на пам'ять святої мучениці Христини, у день недільний, і прийняв вінець мученицький від Господа. Тіло ж його чесне привезли убивці до Вишгорода, таємно поховали в дерев'яній церкві Святого Василія.