Також сліпець один, приходячи до церкви святого великомученика Георгія, просив прозріння осліпленим очам своїм. Коли він так довгий час робив, однієї ночі уві сні явився йому святий великомученик Георгій, кажучи: "Чому взиваєш до мене, чоловіче? Якщо прозріння потребуєш, я тобі повім, де маєш те отримати: іди до святих мучеників Бориса і Гліба, і вони дадуть тобі прозріння, їм-бо далася від Бога благодать зцілювати в землі цій Руській всілякі недуги". Збудився ж сліпець зі сну, вирушив у путь, ведений, і прийшов до Вишгорода, перебував при церкві святих мучеників декілька днів, припадаючи до гробів їхніх і молячись, — і отримав прошене, відкрилися-бо йому очі, і став зрячий, і славив Бога і його угодників. Розповідав же людям про видіння, яке було йому від святих мучеників, як, прийшовши до нього, обидва перехрестили тричі його очі — і так він прозрів.
Зроблено наклеп було колись перед великим князем київським Михаїлом Із'яславичем Святополком на двох мужів неповинно. Князь же, повіривши оббріхуванню, не роздивившись, що є насправді, звелів обох мужів тих обмовлених залізними закувати веригами і вкинути до темниці у Вишгороді. Тоді иншими багатьма ділами в управлінні князівському своєму був зайнятий, забув про тих мужів, у темницю вкинених. Вони ж немало часу перебули в путах, всі їх покинули і забули, нізвідки не мали надії на звільнення своє. Знаючи, що в бідах швидкими помічниками є святі мученики Борис і Гліб, на них у Бозі надію склали, і прикликали їх у молитвах своїх, і щонеділі подавали сторожеві своєму гривні, аби той, просфору і свічки купивши, відносив у церкву святих мучеників. Коли багато часу минуло і ті у великій печалі й тузі були, однієї ночі явилися їм у сонному видінні святі мученики Борис і Гліб і поламали окови їхні. Коли ж мужі ті зі сну збудилися, один з них на своєму місці в темниці був, проте без кайданів, а другий опинився за темницею, лежачи, й окови його були розбиті. Також і окови друга його розбиті при ньому лежали, і видно було, що темниця замкнена твердо, як же й була, і запечатана виглядала. Тому, вставши, настрашений муж той збудив темничного сторожа, і був сторож у великому страху і жаху, дивуючись, як в'язень вийшов з темниці, коли двері були твердо замкнені й запечатані і печать була ціла, і питав його, як вийшов. Той же казав: "Пустіть мене спершу в церкву на утреню, хай поклонюся святим чудотворцям Борисові й Глібу і поцілую святі їхні ковчеги, тоді розповім, що було". Пішов же до церкви зі сторожем, впав перед ковчегом святих, голосно возсилаючи славу Богові й відда ючи дяку визволителям своїм чудесним — святим страстотерпцям Романові й Давиду. Тоді, вставши, почав перед усіма розповідати про своє звільнення так: "Коли ми спали в темниці, бачили у видінні, що раптом знято було дах в'язниці, і побачили святих мучеників Бориса і Гліба, які зверху приходили до нас і говорили: "Чому тут перебуваєте?" І відповідали ми: "Така воля князя, але наклеп на нас вчинено". Сказали Ж святі: "Ось ми прийшли, аби звільнити вас із темниці, бо взиваєте до нас". Тоді сказали до мене лише: "Ти зразу йди до церкви нашої і розкажи, що бачиш нині, а цього друга твого, як маловірного, залишаємо ще в темниці, проте звільнивши з кайданів, — на покарання маловірства його і на запевнення инших допускаємо на нього сліпоту очей на якийсь час. Ми ж нині відходимо до Грецької землі і через три дні знову сюди прийдемо і зробимо так, що він прозріє. Підете після того обидва до князя й скажете йому: "Нащо таке погане робиш, не роздивившись, де правда, мучиш людей неповинно? Якщо в тому не виправишся, то багато зла прийде на тебе". Коли так промовили до нас святі, невидимі стали. Я ж, — сказав звільнений в'язень, — після такого видіння збудившись зі сну, не відаю, як опинився за темницею, лежачи, і пута мої і друга мого розламано і при мені покладено. Якщо ж хочете точніше довідатися й більше впевнитися в тому, що я кажу, то йдіть до темниці". І пішли з ним усі, що були в церкві, і побачили двері темничні й печаті цілі, окови ж зовні лежали розбиті, і, дивувавшись, прославляли Бога. Сповістили ж те зразу старійшинам градським, і прийшли вони, відчинили темницю, і знайшли другого в'язня, який сидів без оков, незрячий же очима, і відпустили обох з темниці. Був же день четвер, і прийшли обидва в церкву мучеників святих, не відходили від неї аж до дня недільного, дякуючи за звільнення, прозріння ж очам осліпленим просили. У день недільний сліпий той муж, припадаючи до гробів святих, молився, голосно взиваючи, що втомилися клирики від зойків його і казали: "Відведіть сліпця того звідси, бо співати неможливо, зойки його спів заглушають". Проте він залишився, припадаючи, і б'ючись, і взиваючи до святих: "Помилуйте мене, чудотворці святі, просвітіть очі мої, як же ви обіцяли".