Тоді раптом обернувся до людей і промовив, кажучи: "Взивайте "Господи, помилуй" і дивіться на милість Божу і чудо святих мучеників — ось-бо бачу!" І стали очі його здоровими, наче ніколи сліпоти і болю не мали. Тоді всі великими голосами прославили Бога і святих страстотерпців і чудотворців руських. Пішли ж мужі ті до князя Михаїла Святополка і все бачене, і чуте, і те, що сталося з ними, детально розповіли. Князь же здивувався і вжахнувся через преславне те чудо, і виправився з того часу, і не вірив швидко наклепам, не передавав на кару без розгляду і точного дізнання щодо правдивости, до святих же мучеників часто у Вишгород приходив і з любов'ю поклонявся чесним їхнім мощам.
У великоросійському славному граді Володимирі Заліському, коли княжив Всеволод Юрійович, онук Володимира Мономаха, збунтувалися на нього два братаничі його — Мстислав і Ярополк Ростиславовичі, яких із Великого Новгорода прикликали таємно ростовці, щоб княжили в них. Вони піднялися раттю, пішли на Всеволода, дядька свого, у град Володимир, хотівши його з батьківщини його вигнати, собі ж здобути владу велику. Була ж битва велика з обох боків, вразив Ростиславовичів Всеволод, і живими взяв, і в град Володимир привів. До них же Всеволод приставив сторожів, але дав їм ходити по волі. Володимирці ж, бачивши князів тих взятих, не в поруб посаджених, але що ходять на волі, вчинили галас і прийшли у двір князя свого Всеволода зі зброєю, викрикуючи й кажучи: "Чому, княже, тримаєш ворогів наших не в ув'язненні, але на свободі. Або смертю їх покарай, або осліпи, або нам віддай". Князь же, добрий серцем, не хотів зла вчинити взятим у битві князям, але задля людей звелів посадити їх у поруб, аби стишився бунт людський. Мало часу минуло, знову володимирці здійняли шум, кричачи на великого князя Всеволода: "Видай нам Ростиславичів, хочемо їх осліпити". Великий князь Всеволод сумний був, але не міг народного бунту стримати, і пішли люди, розкидали поруб, взяли Мстислава і Ярополка, осліпили їх і відпустили. І так бідні Ростиславичі Мстислав і Ярополк хотіли більшої слави і влади, а стали принижені й осліплені. Пішли ж до Смоленська і прийшли на Смядин у церкву святих мучеників Бориса і Гліба, був же тоді празник убивства Гліба святого, у 5-й день вересня. І молилися старанно до Бога з усього серця, і святих мучеників, як родичів своїх, прикликали на допомогу, щоб полегшили їм біль їхній: гнили-бо їм очні рани. Коли молилися до них, спершу зменшився біль, тоді, понад надію, і зцілення з прозрінням очей дарувалося. І бачили ясно, почали перед усіма славити Бога й дякувати Йому, і Пречистій Богородиці, і святим руським чудотворцям Романові і Давидові, і пішли собі, радіючи, і про милість і милосердя, які сталися з ними молитвами до Господа святих мучеників, всюди проповідували.
Старець один за давніших часів, на ім'я Мартин, був у граді Турові. Раніше був кухарем у єпископів турівських Симеона, Ігнатія, Йоакима і Георгія. Звільнив єпископ Георгій його від служби тої через старість. Тоді монаший на себе прийняв образ і перебував у єпископському монастирі при церкві святих мучеників Бориса і Гліба, сам у келії жив. Його боліло часто нутро, і тоді лежав старець, кричачи від болю, не міг встати й послужити тілу своєму. Якось же хворий був тою недугою і лежав у келії, знемагав від спраги, ніхто не відвідував його, бо в той час була вода велика навколо монастиря того. На третій же день увійшли до нього святі мученики Борис і Гліб явно, у своїй подобі, як же на іконі зображені, і сказали: "Чим хворієш, старче?" Він же розповів їм про недугу свою. І сказали йому: "Чи хочеш води?" І сказав старець: "О Господи мій, уже давно її спраглий". Тоді один з них взяв відро, приніс води, а другий наповнив кухоль і напоїв старця. І сказав старець: "Чиї ви, діти?" І відповіли йому: "Ярославові брати ми". І думав старець, що з князя Георгія-Ярослава дружини, сказав: "Бог нехай створить вам многая літа, пани мої, візьміть собі самі хліб і їжте, бо я не можу послужити вам". Вони ж сказали: "Хліб тобі буде, ми ж ідемо. А ти не хворій більше, але спочинь". І зразу невидимі стали. Старець же виявився здоровий і зрозумів, що то було відвідання святих мучеників Бориса і Гліба, і, вставши, прославив Бога й угодників Його і відтоді ніколи не хворів тою недугою, але перебував далі здоровий і розповідав братам про дароване собі зцілення від святих мучеників, які очевидно явилися йому.