Після смерти Єгоякима помазаний був на царювання його син Єгояхін, але і той поганий був перед Господом. І пророкував про нього святий Єремія, що з усім домом передасть його Господь у руки Навуходоносора і більше не побачить він землі своєї, що й збулося незабаром. Божим-бо встановленням взято було його в полон до царів вавилонських, і матір його, й отроків його, і князів, і скопців. У той час до десяти тисяч мужів єрусалимських, міцних силою, відведено було до Вавилону з царем Єхонією, і кожного, що вмів якесь ремесло, взяли з Єрусалиму. Ще ж і посудини золоті, які Соломон зробив, із храму Господнього взято й до Вавилону віднесено. А замість Єгояхіна Навуходоносор-цар поставив у Єрусалимі Маттанію, вуя його, який був братом Єгояхаза і Єгоякима, сином же Йосії, і перейменував його на Седекію. І царював Седекія одинадцять літ, і чинив все лукаве перед очима Господніми, після всього, що зробили попередники його, погані царі, зробив твердою шию свою і серцем своїм закам'янів, щоб не звертатися до Господа Бога Ізраїлевого. Також і всі начальники юдейські, і священики, і всі люди, переступивши закон Божий, уподібнювалися до язичників беззаконнями своїми, оскверняли дім Господній ідольськими мерзотами, не послухали слів Господніх, устами пророчими до них сказаних, але і більше — кривдили посланців Божих і зневажали слова Господні, слухали брехливих своїх пророків. Через те гнів Господній був на Єрусалим і на всю землю юдейську, поки Господь зовсім не відкинув народу того від лиця свого, у той час і Єрусалим передав на цілковите зруйнування і запустіння. Почалася ж та остання біда, гірша від попередніх бід Єрусалиму, так. Коли Седекія зміцнів на царстві в Єрусалимі, захотів відійти від Навуходоносора, царя вавилонського, щоб не коритися йому, не давати данини: слухав-бо порад навколишніх царів — едомського, моавського, тирського, аммонського і сидонського, які були спершу під Навуходоносором вавилонським, тоді, порадившись, відкинули ярмо його і послали до Седекії, царя Юди, в Єрусалим, радячи, щоб не давав данини цареві вавилонському, але з ними щоб протистояв силі халдейській. І схилився Седекія до ради їхньої. Святий же пророк Єремія, велінням Господнім, зробив собі кайдани дерев'яні й колодки і наклав на шию свою, став перед царем Седекією і послами, від згаданих царів присланими, і сказав: "Так говорить Господь, Бог Ізраїлів: "Ось дав Я всю землю цю в руки Навуходоносору, цареві Вавилонському, щоб на нього працювали і служили всі народи йому, і сину його, і сину сина його. Якщо ж якийсь край чи царство не вкладе шиї своєї у ярмо царя вавилонського, то від меча помре. Не слухайте тому брехливих пророків ваших і тих, що волхвують вам і сни тлумачать, і радять вам не служити цареві вавилонському, бо брехливе пророкують вам вони, щоб віддалити вас від землі вашої і привести вас у згубу. Не слухайте тому їх, але служіть цареві вавилонському, щоб живими бути і щоб земля ваша не спустіла".
Один псевдопророк, Ананія, взявши кайдани дерев'яні із шиї Єремії-пророка, розламав їх перед усіма, кажучи: "Так говорить Господь: "Отак скоро поламаю ярмо царя вавилонського з шиї всіх народів". Сказав же до нього Єремія: "Ні, Господь же говорить: "Наклади ярмо залізне на шиї всіх країв, щоб служили Навуходоносорові". Ти ж, даючи людям покладатися на неправедне своє пророцтво, помреш у цьому році". І було так. Помер Ананія, брехливий пророк, через два місяці того ж року. Те бачивши, Седекія-цар настрашився і не смів тоді відректися царя вавилонського. Пізніше ж, послухавши ради фараона, царя єгипетського, відрікся зовсім Навуходоносора і супротивився йому, не слухаючи переконувань Єремії-пророка, що корисне для нього і всіх людей говорив завжди. Між тим часом святий пророк Єремія написав таємно до Вавилону до полонених людей, сповіщаючи їм, що мають сімдесят років там перебувати. А коли мине тих сімдесят літ, має відвідати їх Господь і повернути знову до Єрусалиму. І радив їм, щоб будували собі там доми, і насаджували сади, і дітей своїх у подружжя віддавали, щоб примножитися їм, а не зменшитися в полоні. Переконував же не слухати псевдопророків, які серед них були і швидке звільнення брехливо обіцяли, але просити Бога за царя Навуходоносора, щоб у його світі мир мати і щоб жити без бентеги до сімдесятилітнього часу, визначеного їм від Бога. Те його писання у Вавилоні прочитали псевдопророки, що були між юдеями, сповнилися гніву і написали в Єрусалим до первосвящеників, аби заборонили Єремії пророкувати і писати, ще ж аби дали його у затвор і в колодки, щоб не бентежив людей писаннями своїми, страшачи їх довгим у полоні затриманням. Проте пророк Божий і під погрозами, і путами обкладений не переставав слів Божих, не змовкаючи, проповідувати устами й розповідати, що переселених у Вавилон має Господь милістю своєю відвідати, тих же, що залишилися в Єрусалимі, має праведним своїм гнівом згубити. "Пошлю-бо, — говорить Господь, — на них меч, і голод, і мор і покладу їх, як смокви погані, їх же ніхто не може їсти, і зітру їх мечем, і голодом, і мором, і всім царствам, і всім краям земним віддам їх на згубу, на прокляття, на подив, посміх і наругу, що не послухали слів моїх".