Аріян же ігемон звелів дванадцятьом воїнам казан великий, водою наповнивши, нагріти і вкинути в нього святу Мавру. Коли закипів казан дуже і, наче грім, загримів, вкинули в нього святу, і стояла посередині, анітрохи не пошкоджена. Сказала до ігемона: "Знову дякую тобі, що звелів мені омитися й очиститися від гріхів моїх, у світі сподіяних, щоб чистим серцем я прийшла до Бога мого і прийняла вінець життя, бо те, що від тебе терплю, є на спасення мені у Христа, Господа мого. Проте дуже поспішив ти вкинути мене в казан цей, не дуже нагрітий, вода-бо в ньому зовсім студена, і навіть тепла не відчуваю, як же і попередніх мук не чула". Розгнівався ж ігемон вельми, почав думати, що воїни, шкодуючи молоду жінку, вилили геть окріп, а студену воду замість окропу налили, хотівши так зберегти живою Мавру і використати її для своїх бажань плотських. Зіскочив тому з престолу свого й побіг до казана, хотівши довідатися, чи справді студена вода в ньому, і, наблизившись, сказав до святої: "Вилий трохи мені на руку, щоб довідався я, чи студена вода". Сказала до нього свята: "Настільки студена, що ані тепла її не відчуваю, і якщо не маєш чим більше казана розпалити, то пошли до батька мого, хай дасть тобі оберемок дров, бо він лісоруб, і підпалиш під казаном". Це ж сказала свята, насміхаючися з ігемона, і вилила йому окріп із казана на руки — і зразу великою горяччю ошпарилася йому рука, що й шкіра обварилася, і закричав вельми з болю, і з подивом возвав, кажучи: "Благословен Господь, Бог Маврин, і нема иншого, окрім Нього, в якому вона славиться!" Те сказавши, звелів відпустити святу, але швидше ніж було її відпущено із судилища і катівні, знову диявол увійшов у серце ігемонове й підбурював, щоб противитися тим, які мають добру до Бога віру з чистою совістю. Покликав через те мученицю, сказав до неї: "Перестань, Мавро, мати надію на Христа і принеси жертву богам швидко". Відповіла свята: "Не принесу жертви ідолам, маю-бо Господа, який захищає мене". Сказав ігемон: "Уста твої гарячим вугіллям наповню, якщо не принесеш жертви". Відповіла свята: "Не розумієш, що робиш у безумстві твоєму, наказуючи наповнити уста мої вугіллям гарячим, щоб усіляко я очистилася від гріхів, язиком і устами скоєних, бо й Господь мій, коли Ісаї-пророкові явив свою славу і дав йому бути слухачем співу ангельського, хотівши очистити того, хто в гріхах ще був, послав до нього одного із серафимів з гарячим вугликом у руці, щипцями з вівтаря взятим, і торкнувся вуглем до уст пророчих, кажучи: "Ось торкнувся уст твоїх, і взято від тебе всіляке беззаконня твоє, і гріхи твої очистилися". І якщо через один вуглик пророк прощення гріхів отримав, то, прошу тебе, не лише уста мої вугіллям наповни, але й лице, і голову, і ціле тіло гарячим вуглям обклади і спали, хай буду пахощами Христовими, і Бог, який очистив колись гріхи пророка, Той і мої нехай очистить". Такі слова чуючи, ігемон вжахнувся, разом і гнівом розпалився, і звелів принести лямпаду, сірки і смоли повну, аби спалити мученицю. Люди, що навколо стояли і дивилися, крикнули голосно до ігемона, кажучи: "Скільки будеш винаходити нових мук на молоду дівчину! Перестань вже лютувати, ігемоне, вельми-бо дивуємося терпінню її".