У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Петра Чудотворця, єпископа Аргосу в Пелопонесі.
У той самий день житіє преподобного і богоносного отця нашого Теодосія, ігумена Печерського Київського
Тим, хто хоче довідатися про преподобного і богоносно-го Отця нашого Теодосія, що був другим, після преподобного і богоносного отця нашого Антонія Печерського, світилом великим руського неба — святої чудотворної Лаври Печерської Київської, і був численними, наче зорями, подвигами й чудами прикрашений, — свідок правдивий, що вже на небесах, преподобний Нестор, літописець печерський, відкрив достатнім описом у Патерику Печерському. З нього трохи скорочуємо. Написано про це так.
Преподобний і богоносний отець наш Теодосій Печерський був із града землі Руської, що називався Василів, від благовірних батьків народжений і вихований у благочесті. Віддали ж батьки його навчатися божественних книг, і швидко їх навчився, що всі дивувалися благорозумності отрока. Ходив у церкву Господню молитися щодня, з великою увагою слухав те, що читали в ній і співали, і вистоював усе правило терпеливо. До дітей, що бавилися, не приєднувався, але цурався забав їхніх. Сталося так, що батьки його переселилися далі у краю Руському — у град Курськ. Батько ж його і з життя цього переселився земного, шляхом вірних, що переходять до небесного Сходу, і залишив при матері цього сина свого, який хлопцем був тринадцяти літ. Він ріс літами і благодаттю у Бозі, вічному в Тройці, який його не покидав. Бачивши кінець життя батькового дочасного, почав більше про вічне життя безкінечне собі думати, віддаючись богоугодним трудам і від усілякого мирського забавляння віддаляючись. Не одягався в ризи світлі, але убогими задоволений був. Бажання єдине мав — яким би чином у спасення одягнутися. У той час трапилися подорожні до Єрусалиму — блаженний юнак Теодосій великою любов'ю розпалився до Святих місць, домовився з тими подорожніми, хотівши відвідати місця, де Спас світу спасення нашого ради потрудився і кров свою найдорожчу пролив. Тому вночі вирушив з ними в дорогу, таємно від матері своєї. Мати ж, три дні з плачем шукаючи його, коли довідалася, куди пішов, гналася за ним швидко із сином своїм молодшим. Наздогнавши ж, схопила, розгнівана дуже, жорстоко його била, кинувши на землю й ногами своїми топчучи, і, наче злодія, зв'язаного привела у дім свій, замкнула в якійсь комірчині. Він же все це з вдячністю приймав. Потім же мати, змилосердившись над ним і звільнивши його, переконувала, благаючи, щоб більше не втікав від неї. Блаженний же до попереднього свого подвигу повернувся — ходив до церкви Божої щодня. Бачачи ж, що багато разів не було Божественної в церкві Літургії через те, що не спечені просфори, замислив сам приготувати такий хліб, що в жертву Господові приноситься. І почав купувати пшеницю, і сам руками своїми молоти, пекти ж просфори і до церкви на жертву приносити. Якщо хтось давав йому за них якусь плату, складав те на Боже від себе, а решту — роздавав убогим. У такій роботі минуло два роки чи більше. Діти ж, однолітки його, насміхаючись з такого діла, ображали його, намовляв їх ворог душевний, який і матір його озброїв на нього. Мати ж говорила йому: "Прошу тебе, дитино, покинь таку роботу, зневаги завдаєш родові своєму". Блаженний хлопець зі смиренням відповідав їй: "Послухай, о мати, прошу тебе: Господь, Бог наш Ісус Христос, сам смирив себе заради нас, нам приклад даючи, щоб і ми задля Нього смирилися, і сам у тіло своє хліб, для Тайної Вечері приготований, перетворив. І яка ж то зневага сподобитися готувати хліб такий? У ньому ж ця велика тайна — перетворення в тіло Христове — здійснюватися має". Це чувши, мати здивувалася премудрості хлопця й відтоді не чіпала його. Але ворог не покидав заохочувати її забороняти таке смирення і труд хлопцеві. Через рік, коли мати знову побачила його, що пік просфори і почорнів біля печі, почала боронити йому то ласкою, то погрозою, часом і б'ючи, щоб покинув таке діло. Блаженний же юнак, не знаючи, що робити, встав уночі, таємно вийшов з дому свого й пішов в инший град, жив у пресвітера, роблячи за звичаєм діло своє. Мати ж, прийшовши у той град і знайшовши його в домі пресвітерському, схопила і волокла, б'ючи, у свій град. Там володар града, бачивши, що хлопець смиренний, у церкву завжди благоговійно ходить і з усього серця прислуговує, дав йому одяг світлий, щоб ходив у ньому, але той, трохи в ньому походивши, віддав його убогим. Володар і кращий від попереднього одягу йому дав, він же і той скинув, убогим віддав. І так багато разів зробив.