Коли ж відійшов від преподобного Антонія блаженний Никон в инший край на осібне подвизання, богонатхненного отця нашого Теодосія, волею Божою, за бажанням преподобного Антонія, поставлено було єреєм, і щодня Божественну Літургію відправляв з усіляким благоговінням. Коли ж преподобний Антоній для дванадцятьох братів, у печері зібраних, поставив ігуменом блаженного Варлаама, сам же переселився на инший схил і, викопавши печеру, почав жити в ній, тоді благоговійний цей, саном єрейства вшанований, отець наш Теодосій залишився з блаженним Варлаамом-ігуменом у печері першій і з ним поставив над печерою церкву малу на честь Пресвятої Богородиці, для того щоб збиралися туди брати на спільну молитву. Перевищував усіх, що там суворо подвизалися, постом, чуванням і працею рук, найбільше ж — смиренням і послухом. З готовністю всім служив, часом воду носячи, часом із лісу дрова, часом, коли брати вночі спочивали, взявши розділене для них зерно, призначене для праці рук, частину кожного з них молов і на своєму місці ставив. Сам же щоночі чував на молитві. Часом, коли мух було багато і комарів, вночі виходив над печеру і, оголивши тіло своє до пояса, сидів, руками вовну пряв, устами ж Псалтир читав. Там від багатьох мух і комарів ціле тіло його закривавлене було, він же нерухомо сидів, не встаючи з місця того, допоки час утрені не надходив. І так швидше від инших опинявся в церкві і ставав на своєму місці невідступно, не бентежачись умом, церковні молитви сповнював, тоді останній зі всіх із церкви виходив. Через те любили його всі вельми і за батька мали, дивувалися найбільше смиренню і терпінню його.
Після цього вивів князь Із'яслав блаженного Варлаама, ігумена братів у печері, у монастир святого великомученика Димитрія і там поставив ігуменом. Тоді, згодою і проханням усіх братів, преподобний Антоній прикликав святого Теодосія і благословив його на ігуменство, було братів тоді двадцять. Достохвальний же ігумен, преподобний отець наш Теодосій, хоч і старійшинство прийняв, не змінив свого смиренного звичаю, у всьому сам подавав приклад добрих діл, на всі роботи швидше від усіх встигав і в церкву раніше від инших приходив, останнім зі всіх виходив. І відтоді цвіло й примножувалося місце те, праведника цього богоугодними молитвами сповнювалося написане: "Праведник, як фінік, зацвіте і, як кедр у Ливані, примножиться". Примножувалися при ньому брати в печері, справді як при зерні, що має благодать і в землі добрій плодоносить у сто разів, — через короткий час зібралося братів числом сто, які цвіли добрими своїми звичаями і багато приносили достойних плодів покаяння.