Якось після того до преподобного прийшов старший над тими, що пекли хліб, і сказав йому, що не має муки на випікання хлібів братам. Відповів преподобний: "Іди й подивися в житницю, може, хоч трохи муки знайдеш у ній, поки Бог подбає про нас". Той же до преподобного сказав: "Правду тобі кажу, отче, що я сам вимів засік, і нема в ньому нічого ж, окрім купки висівок в одному куті, десь зо три чи чотири пригорщі". І сказав йому преподобний: "Повір мені, дитино, що може Бог і з тих висівок наповнити нам борошна, як же при Іллі зробив удові тій,16 їй же примножив з одної пригорщі багато муки, щоб прогодувалася вона з дітьми своїми в голодний час, допоки достаток буде в людей. Ось-бо й нині той самий Бог може також і нам з малого багато зробити. Тому йди і поглянь, чи благословення Боже буде на місці тому". Той же, це почувши, пішов і, коли увійшов у комору, побачив загороду, яка раніше була порожня, уже, молитвами преподобного Теодосія, повну борошна, що й пересипалося через верх на землю. І зразу у страху був, бачивши преславне те чудо, повернувся до преподобного і розповів. Преподобний же йому сказав: "Іди, брате, і не відкривай того нікому, але зроби, як звично, хліб. Так-бо, молитвами преподобних братів наших, послав Бог милість свою до нас".
За ці превеликі благодіяння Божі чудесні преподобний отець наш Теодосій дякував Богові у молитвах зі сльозами, щоночі без сну перебуваючи, часто до землі коліна схиляючи, про що довідалися церковні урядники, які приходили перед утренею до келії його благословення отримати, — чули, що він завжди молиться і дуже плаче, головою ж до землі часто б'є. Преподобний же, почувши тупіт, зразу замовкав, вдаючи, ніби спить, що до трьох разів стукали, кажучи: "Благослови, отче". І тоді він, наче зі сну збудившись, відповідав: "Нехай Бог благословить". Тоді раніше за всіх опинявся в церкві, і так щоночі, розповідали, робив. До того ж й инші в час ігуменства свого чинив подвиги: ніколи не бачили його, щоб на ребрах своїх лежав, але, коли хотів через неміч тілесну після вечірні перепочити, тоді, сидячи, трохи спав; і зразу на нічні співи вставав, поклони робив. Також ніколи не бачили, аби зливав на тіло своє воду задля вигоди, але тільки руки й лице умивав. Якщо ж і гостина коли для братів була, то сам він завжди їв сухий хліб і зілля, зварене без олії, і воду пив. Проте ніколи не бачили, щоб він сумний при трапезі сидів, — завжди веселе лице мав: благодаттю Божою, а не їжею серце його утверджувалося.
Щороку на піст святої Чотиридесятниці відходив преподобний у печеру (де ж і чесне його тіло після того покладене) і там замикався сам, поки не надходила Квітна неділя. У п'ятницю ж перед тою неділею у час вечірні приходив до братів. Багато разів і з тої печери, де замикався, ішов уночі, ніхто про те не відав, на одне поле монастирське і там у печері, яка була в таємному місці, Бог один знав, перебував сам. Звідти ж знову вночі, перед п'ятницею, що випереджувала Квітну неділю, приходив у попередню печеру і так з неї у п'ятницю виходив до братів — тож вони вважали, наче там перебував протягом усіх днів посту.
Багато скорботи і привидів злі духи робили тоді преподобному в печері і ран завдавали йому, але Бог невидимо силу йому подав на перемогу їх, що не могли вигнати його. У такій темній печері перебував сам, не боячись багатьох полків князя пітьми, але міцно стоячи, як добрий воїн Христовий, — молитвою і постом від себе відганяв їх, і після того не сміли вони підійти до нього, але тільки здалеку примари робили.
Після вечірні, коли він хотів трохи спочити і сідав, чути було голос крику великого в печері від багатьох бісів, наче вони на колісницях їздили, инші ж у тимпани били, а инші в дудки дули, — і всі так кричали, що аж печера тряслася. Преподобний же, все те чуючи, не боявся і не жахався, але, загородивши себе зброєю хресною, вставав і починав співати Псалтир. І тут зразу трус той великий і крик нечутні ставали. Тоді після молитви, коли сідав, як же й раніше — незліченних бісів голос чувся. Преподобний же знову, вставши, псаломні співи починав — і голос той зникав знову. Так багато днів і ночей робили йому злі духи, не даючи нітрохи спочити, допоки благодаттю Божою цілком їх не переміг і не взяв такої влади над ними, що вже і здалеку не сміли підійти до місця того, де преподобний молився, але втікали від нього. Те стало відомо через багато чуд.