Після трьох днів хвороби тої преподобний з одра встав і, коли зібралася всі брати, сказав: "Браття мої і отці, ось уже час життя мого закінчується, як же явив мені Господь у дні посту в печері, тому ви подумайте собі, кого хочете, аби я поставив вам замість себе ігуменом".
Те чувши, брати у велику печаль і плач впали, проте, вийшовши і порадившись, вирішили Стефана, який доместиком був церковним, назвати собі ігуменом. Тоді знову, наступного дня, прикликав преподобний всіх братів, сказав їм: "Що, діти, думаєте собі, хто достойний у вас ігуменом бути?" Вони ж усі сказали, що Стефан достойний. Преподобний же, Стефана прикликавши, благословив його замість себе на ігуменство, кажучи: "Ось, дитино, передаю тобі монастир, пильнуй його уважно. І як же я влаштував у службах, так тримайся передання монастирського, уставу не міняй, але роби все за законом і за чином монастирським". Братів же багато повчив коритися йому і так відпустив їх, назвавши їм день переставлення свого. "У суботу, — казав, — коли сонце зійде, душа моя вийде з тіла". І знову, прикликавши самого Стефана, про випасання святого стада навчав його. Той же не відлучався від преподобного, служив йому зі смиренням, бо вже преподобний тілом вельми знеміг. Коли надійшла субота і день уже світав, послав преподобний і прикликав усіх братів. І так по одному всіх з любов'ю попрощав, вони ж плакали і ридали через розлуку з таким своїм пастирем. Тоді сказав їм: "Діти мої любі і брати, ось любов'ю всіх вас цілую, бо відходжу до Владики мого Ісуса Христа. І ось вам ігумен, якого самі захотіли. Його за батька духовного майте, його слухайте і за велінням його все робіть богоугодно. Бог же, що все добре словом і премудрістю створив, сам вас нехай благословить і збереже від підступного ворога без біди. І тверду й непорушну віру вашу хай збереже в однодумстві і в одній любові до останнього подиху. Про це прошу вас і благаю, аби в тому одязі, в якому вбраний я нині, поклали мене в печері, де я в дні посту перебував. Не омивайте убогого мого тіла, і нехай ніхто з мирян не бачить, як мене ховають, але ви самі поховайте у вищеназваному місці тіло моє". Це чувши з уст святого, брати плач і сльози з очей своїх випускали. Преподобний же знову, втішаючи їх, казав: "Ось обіцяю вам, брати й отці, що нехай тілом відходжу від вас, але духом завжди буду з вами. І за того, що помре в монастирі цьому, і за того, кого ігумен відішле кудись на послушництво, якщо б і гріх вчинив, з немочі людської, я відповідатиму перед Богом. Якщо ж хтось піде собі з місця цього — до такого я діла не маю. Яка ж моя сміливість перед Богом, зрозумієте з цього: коли побачите, що все добре в монастирі цьому примножується, знайте, що біля Владики Небесного я перебуваю, коли ж побачите, що занепад і все зменшується, тоді розумійте, що далеко я від Бога і не маю сміливости молитися до Нього". Тоді, після слів цих, відпустив усіх, ні одного біля себе не залишив. Один же з братів, який завжди служив йому, малу зовні зробивши шпарку, дивився через неї на нього. І ось преподобний встав і ниць упав, молився зі сльозами до милостивого Бога за спасення душі своєї, прикликаючи на допомогу всіх святих, найбільше ж Пресвяту Владичицю нашу Богородицю, їй же вручав стадо своє і місце те. І знову після молитви ліг на одрі своєму. Тоді, трохи спочивши, поглянув на небо і лице веселе мав, великим голосом мовив: "Благословен Бог. Якщо так є, то вже не зі страхом, а швидше з радістю відходжу зі світу цього". Це ж (як можна зрозуміти) явлення якесь побачивши, таке сказав. І після того ліг, ноги простягнув і руки на грудях хрестоподібно поклав — передав святу душу свою в руки Божі і приєднався до святих Отців у рік від створення світу 6582-й, від Різдва Христового 1074-й, місяця травня у 3-й день, у суботу (як же сам прорік), коли зійшло сонце. Тоді брати вчинили над ним плач великий і, взявши святе його тіло, несли в церкву, здійснюючи звичні за переставленого молитви і співи. Зразу ж, із якогось божественного явлення, зрушилося багато люду, з ревністю самі прийшли і чекали перед воротами монастирськими, допоки тіло преподобного до печери на поховання винесуть, там же і бояр багато було, що перед воротами стояли. Брати ж ворота замкнули, нікого не впускали, чекали, поки розійдуться люди, щоб тоді тіло преподобного поховати, як же сам заповідав. І ось, Божим провидінням, захмарилося небо раптом і зійшов дощ великий — і так люди розійшлися. І зразу дощ перестав, і сонце знову засіяло. І тоді брати понесли тіло преподобного в печеру, поклали в ній із шаною.