Після цього прийняв царство Магедонського града инший князь, на ім'я Седекія. Він, довідавшись про святу Ірину, прикликав Апеліяна-старця і спитав його: "Чи в тебе є дівчина, донька царська?" Відповів Апеліян: "У мене, царю". Сказав цар: "Що вона думає, не знаєш?" Відповів старець: "Думка її, як же і моя і всіх, хто знає Бога правдивого: щодня постить до вечора, увечері ж з'їдає малий окраєць хліба і випиває одне горня води. Трапези иншої не знає, ложа не має, але на голій землі спочиває. Вдень же і вночі перебуває в молитвах до Бога і в читанні божественних книг вправляється". Те почувши, цар здивувався і, пославши єпарха свого, привів її до себе з пошаною. Прийшовши ж до нього, дівчина сказала: "Вітаю, царю". Відповів цар: "Вітаю й тебе, світла дитино". Сказала дівчина: "Чому мене прикликав?" Сказав цар: "Сядьмо і порозмовляємо про мир і любов". Діва сказала: "Я слухаю Писання Святого, що каже: "У сонмі суєтному не сяду, із законопереступниками не увійду". Сказав цар: "Хіба ми є законопереступники?" Сказала свята: "Кожен еллін, що не знає істинного Бога і поклоняється ідолам, є законопереступник". Сказав цар: "Примушуєш мене, хоч і проти волі моєї, мучити тебе, не жаліти тої, хто донькою царською є". Сказала свята Ірина: "Чому ж затримуєшся, зволікаючи бесідою, починай вже мучити мене, готова-бо я на всі муки за Бога мого". Сказав цар: "Покинувши всіляке злослів'я, принеси жертви богам, дівчино". Відповіла свята: "Марно бентежишся, царю, заохочуваний сатаною, знай, що ніяк не послужу бісові, не пожалію тіла свого за Христа, Господа мого". Сповнився ж цар люті, радився з єпархом, як би її заморити. Спершу-бо, яму глибоку викопавши і наповнивши її зміями, єхиднами, керастами, василісками і всілякими гадюками, вкинув туди святу діву. Там вона перебувала десять днів жива і здорова; ангел-бо Господній з нею у яму зійшов і зберіг її неушкодженою, гади ж усі вимерли. І довідався цар, що жива є мучениця в ямі, здивувався і думав, що волхвуванням зачарувала й умертвила гадів. Звелів її витягнути з ями, сів на судищі і сказав до неї: "Принеси жертви богам, які тебе пошкодували, умертвили зміїв, тебе ж зберегли живою, аби пізнала ти силу та доброту їхню і поклонилася їм". Відповіла свята: "О безумче, зваблений сатаною, якого я розтоптала! Коли дерев'яні чи кам'яні боги умертвляють зміїв? Але скоро сам вкинений будеш у рів підземного пекла з богами своїми, яким служиш, і погрузнеш у пітьмі кромішній, приготованій для тебе з сатаною, де буде плач і скрегіт зубів". Цар же, гнівом дихаючи, прикликав дроворуба з пилою залізною і звелів перепиляти її. І коли, прив'язавши її до дерева, почали пиляти, пила не торкалася до тіла дівочого і притуплялася, наче до каменя, тоді переламалася посередині. Принесена ж була друга пила, але й та переламалася, а ті, що пиляли, самі порізалися уламками пили й повмирали. Тоді третю, найгострішу і найміцнішу, пилу принесли. І звелів цар перепиляти діву через стан її. Тому зв'язану поклали на землі знову, і камінь великий поклали на груди, і почали пилою тіло її святе пиляти, і торкнулася пила тіла, і потекла кров. Цар же засміявся і сказав до мучениці: "Де Бог твій? Хай прийде нині і поможе тобі, якщо сила в Ньому". Коли цар сказав це, раптом була блискавка, і грім страшний, і збурення повітря, і повмирали слуги, що пиляли, і втік цар у палату зі страху, і люди втікати кинулися, і пролився дощ великий, наче потік із градом сильним, і багато падало мертвих, убитих блискавкою, і громом, і градом. Ангел же Господній, зійшовши, розкидав каміння з грудей святої, і зцілив рану її, і здоровою поставив. Те чудо бачивши, люди увірували в Христа — вісім тисяч. Потім знову цар, біс його під'юджував, узяв святу і радився з єпархом, як її згубити. Винайшли на неї смерть таку: до колеса млинового прив'язали її, щоб крутилося колесо і стерло її. І коли пустили воду під колесо, стала вода наче кам'яна, і ні одна не потекла крапля, і була свята без шкоди. Цар же викрикав із боярами своїми: "О яка велика сила чарівниці цієї! Ось перетворила природу води на иншу природу!" Люди ж, дивлячись на таке чудо, зрушилися на царя і закричали голосами великими, докоряючи і досаджуючи, і, взявши каміння, кидали на нього і вигнали його з града. Він же пішов на батьківщину свою, прожив сім днів і помер з горя, і злости, і сорому.