Дивувався такій благорозумній відповіді мученика Вівіян-воєвода, спитав його, кажучи: "Чи ти учився книг, що так вправно відповідаєш? Благорозумно сказав ти, кажучи, що людське життя в Божій владі, в Його влаштуванні і довготерпінні". Відповів святий: "І в цьому можеш пізнати силу і благодать Бога, що всім володарює, бо я не учився книжної мудрости, хіба трохи, задля читання молитов. А так відповідаю тобі, бо сам Бог устами рабів своїх говорить, чому і ви, премудрі, дивуєтеся і похваляєте нас. Від початку, коли захотів Господь наш про царство своє божественне сповістити всій вселенній, на проповідування його вибрав людей не родовитих, чи багатих, чи премудрих філософів і красномовних риторів, але рибалок і митарів, препростих невігласів й убогих. Це ж зробив, аби сила Його неосяжна і премудрість Його, що всякий розум перевищує, пізнана була в тих, яких же Дух Святий невидимо учив і нарозумлював". Після того сказав воєвода: "Полиш непотрібні балачки, на це мені дай відповідь. Знаєш закон царський, що велить вам, християнам, богам принести жертви, инакше будете віддані на муки, тому скажи мені: чи покоришся царському наказові і принесеш жертву богам, чи цілком відмовляєшся?" Відповів святий: "Мене часто і Фірмтривун питав, і я визнавав себе християнином. І що йому казав, те й тобі нині знову кажу: "Я — християнин і нечистим богам жертви не принесу". Сказав воєвода: "Шкодую молодости твоєї, бачу-бо тебе, що не більше ніж двадцять п'ять років маєш, ще ж і сан сотника шаную, не хотів би зразу тебе мучити, але, якщо далі у своєму безумстві перебуватимеш, переконаєш мене, хоч і не хочу, на лютіші тебе віддати муки". Відповів святий: "Не є то безумство, але благорозумне й богоугодне діло, щоб не покидати мені єдиного істинного Бога, Творця мого, милосердям якого я дотепер бережений". Сказав воєвода: "Як то ти говориш про одного Бога, а недавно ісповідав Христа, Сина Божого. Якщо Бог ваш має Сина, собі рівного, то в кожному разі потрібно двох Богів визнавати — одного Бога Отця, другого — Бога Сина. Якщо ж є два боги, то чому нині одного лише Бога ісповідуєш? Бачу явно, що дуриш ти, сам собі в словах перечиш". На це відповів святий Акакій: "Вірю і покладаюся на Господа мого Христа Ісуса, розіп'ятого при понтійськім Пилаті, що Духом Святим нарозумить мене і подасть мені слово на питання твоє ясно відповісти, бо немалим є те твоє питання, чому, двох іменуючи, кажемо, що одного Бога шануємо. Говорю тобі: не лише Отця і Сина, але ще й Духа Святого ісповідуємо, нерозлучного від Отця і Сина: три-бо є Особи в трьох іменах, але єдине тих Осіб божество і сила. Говоримо ж, що один Бог, який має Слово і Духа Святого. Не годиться Богові без Слова і без живого Духа бути. Скажу тобі і приклад, наскільки зможу, невченим будучи. Ось цар, якого ти володарем називаєш, я ж — людиною, називається Максиміян, син же його — Максентій. Два-бо є, але єство їхнє людське однакове і царство їхнє нероздільне. І шанують сина задля батька, батько ж через сина славиться. Подібно ж і про Бога думати треба, бо божественна сутність Отця, і Слова, і Духа Святого єдиною є і також незмінною, бо один справді Бог, якого ми шануємо". Сказав воєвода: "Не один раз переконував тебе, аби на запропоновану тобі річ повернувся, ти ж тими некорисними для тебе словами намагаєшся відвести мене від належного діла. Ось одне лежить перед тобою: або принесеш жертви батьківським богам, через яких усе відбувається, якщо ж не захочеш — то більше не терпітиму тобі". Відповів святий: "Не сподівайся погрозою своєю настрашити мене. Ось маєш тіло моє, до прийняття ран готове, муч його, як же хочеш, ума ж і налаштованости духа мого ані ти, ані цар твій, ані біси твої, яким ти поклоняєшся, не зможуть ніколи змінити й до гріха схилити". Тоді розгнівався воєвода, звелів оголеного святого до чотирьох стовпів розтягнути, на чотири боки, і прив'язати, і жилами сирими шістьом воїнам бити без милосердя спершу по хребті, тоді, перевернувши, по животі. "Побачимо, — казав, — чи Бог його допоможе йому". Битий же був мученик довго, і воїни, що били, мінялися, і забагрянилася земля кров'ю. Нічого иншого не говорив страждалець, тільки: "Христе, Спасителю мій, поможи мені, смиренному рабові Твоєму, Господи Боже мій, не покидай мене". Бачив же воєвода мученика, цілого зраненого й закривавленого, сказав до нього: "Принесеш жертву нині богам?" Відповів святий: "Не принесу жертви бісам, маю-бо Господа мого Ісуса Христа, що допомагає мені. І нині міцніший я в муках, аніж був раніше. Досі-бо сподівання мук бентежило трохи помисли мої, а як почав їх терпіти, укріпився, допомогою Христовою, і мужніший, і готовніший зробився на всі більші й важчі муки, уповаючи без сумніву на Бога мого. Знай-бо, що, скільки завдаси мені мук, стільки принесеш мені користи. А наскільки лютіші накладеш мені рани, настільки більшу мені благодать у Бога мого, не хотячи, виклопочеш". Воєвода ж кипів гнівом, звелів олов'яними грудами бити його в лице. Коли ж розбиті були щоки святого, сказав до нього воєвода: "Принеси жертву богам, аби від важчих мук, які мають бути, визволитися". Відповів святий: "Настільки не зважаю на муки, що мають мені бути, наскільки не зважав на попередні". Сказав воєвода: "Як то ти — воїн і невчений — вправно відповідаєш на суді?" Відповів мученик: "Дух Святий рабам своїм подає і терпіти, і вільно промовляти. Сказав-бо Спаситель наш до учнів своїх: "Коли будете передані князям і владикам, не турбуйтеся, як чи що говорити, дасться-бо вам у ту годину, що заговорите, не ви бо будете говорити, але Дух Отця вашого говоритиме у вас"5. Сказав Антонін Коментарисій: "І яка тобі, окаянче, користь із багатомовства свого, що у спротиві перебуваєш і рани приймаєш? Коли ж лютіше почнуть тебе мучити, тоді, і не бажаючи, вчиниш волю царську". Відповів йому святий: "Іди від мене і себе самого дай переконати. Якщо-бо на погрози воєводи і на завдані мені рани не зважав, то чи маю тебе послухати?" І звелів воєвода вкинути мученика в темницю. У ній же перебував святий сім днів, у Пирінті, граді Тракійському.