Коли сидів святий Акакій у темниці і в Господі своєму веселився, що сподобився за Нього так страждати, прийшло до Вівіяна-воєводи послання від ігемона тракійського Флакина, яке наказувало йому, щоб ішов, випереджуючи його, до Візантії і щоб вів зі собою в'язнів, яких має. Ішов тому туди воєвода, і вели за ним святого мученика Акакія з иншими в'язнями, ув'язненими за якісь провини. Знемагаючи в дорозі то від ран, то від важкого заліза, то від голоду і спраги, то від довгої і швидкої ходи, ще ж і воїни, що вели, немилосердні були і з наругою штовхали його і бігти швидко примушували, не сподівався більше святий на життя своє і чекав швидкої смерти, просив же тих, що вели, стати трохи і дати йому час якийсь помолитися до Бога, але не отримував прошеного. Коли ж стали десь спочити, тоді святий очі до неба підніс, почав молитися, кажучи: "Слава Тобі, Боже, Ти, що являєш з доброти своєї милосердя тим, що люблять ім'я Твоє святе. Слава Тобі, що прикликав мене, грішного, на подвиг цей. Слава Тобі, Господи мій, Ісусе Христе, що знаєш неміч плоті нашої і дарував мені терпіння, щоб витримати міцно муки. Нині ж, бачачи мене, Владико, в оточенні великого зла, що й сама душа вже, як же думаю, хоче з пут тіла звільнитися, пошли ангела свого святого, щоб допоміг мені у скруті цій і зцілив, або благоволи, щоб якимось способом звелів мене кат вбити, аби я швидше прийшов до Тебе, Господа мого". Коли так молився святий до Бога, захмарене було повітря і пролунав голос йому із хмар, кажучи: "Будь мужнім, Акакію, і кріпися". Той голос чули всі, що там були: і воїни, і в'язні — і дивувалися, кажучи, що "й хмари, як люди, говорять: коли хто чув таке, що ми нині чуємо". І розгублені були через те. Багато ж з в'язнів, що голос той чули, повірили в Сина Божого і припадали до ніг мученикових, просили його, аби християнської віри навчив їх. Святий мученик Акакій, разом з ними ідучи, розмовляв, кажучи: "Я не книгами, але воїнством дотепер займався, проте вихований у священичому домі, бо й із роду священичого, і пам'ятаю, що чув від священиків: Бог людині, яка втратила рай, хотів дати спасення і з пекла її звільнити, тому послав у світ цей співпредвічне своє Слово — Сина свого. Тому прийшов Син Божий, прийняв тіло від Пресвятої і Пречистої Діви Марії, образом був як чоловік, хрест волею перетерпів, щоб гріх Адамового непослуху деревом хреста виправити й осудженому чоловікові відпущення дарувати, сам за нас віддав борг добровільним своїм стражданням. Бо на хрест прибитий був, заповіт щодо нас розірвав, і від гріха звільнив, і своєю смертю розтоптав смерть, і пекло полонив, і всю владу диявола та силу осоромив і немічною зробив. Коли ж усе полчище бісівське прогнав, і ворота мідні розбив, і ланцюги залізні стер, — воскрес із мертвих на третій день і дарував людському родові Воскресення для всіх і життя у всі майбутні безконечні віки. Цей-бо видимий світ мало часу перебуває і є нічим". Тих і більше слів мученикових слухаючи, в'язні всім серцем до християнської віри навернулися. Коли ж надійшла ніч і влаштувалися в селі, що трапилося на шляху, бачили опівночі в'язні якихось юнаків, у світлий одяг вдягнених (були то святі ангели), і наче воїнського чину були, розмовляли вони з Акакієм святим. І думали вони, бачивши те, що то співвоїни Акакія і друзі вночі (через страх перед катом) прийшли відвідати його. Коли ж настав день, вирушили в дорогу і йшли поспіхом день той, досягли вночі граду Візантійського. І всіх разом в одному якомусь домі замкнено було. І знову побачили в'язні тих же юнаків опівночі, що зі святим Акакієм бесідували, яких і минулої ночі бачили. Бачили ж, що явлені ті юнаки світлі омивали теплою водою рани мученикові і зцілювали. На те дивлячись, в'язні говорили до себе: "Справді божественне це видіння, ангели-бо святі, а не люди минулої ночі зустріли мученика Христового, і нині вони ж мають про нього опіку". Коли настав ранок, вели всіх у темницю. Звелів же воєвода сторожеві темничному Акакія-мученика осібно, одного, у внутрішній темниці замкнути, обкласти кайданами залізними і в колодки забити; нікого до нього не пускати, не давати ж їсти ані пити, щоб, голодом, і спрагою, і важкими путами пригноблений, знеміг і легше піддався їхній волі. Иншим же в'язням звелів бути у зовнішній в'язниці. Коли ж настала ніч, знову в'язні видіння чудесного сподобилися: побачили світло, що блискало в темниці внутрішній, і, заглянувши у віконце, побачили світлоносних якихось мужів, які, мученика з пут звільнивши, зцілювали його рани і клали перед ним дивну, наче сніг, білу їжу і пиття якесь давали. Бачили ж те щоночі і, покликавши сторожа темничного, розповіли йому про бачене. Він же, до віконця притулившись, своїми очима те побачив, але, коли враз відчинив двері тої темниці й увійшов всередину, нічого не побачив і нікого не застав, лише мученик сам у кайданах сидів. І дивувався темничний сторож вельми й настрашився. Коли минуло сім днів після їхнього приходу до Візантії, Вивіян-воєвода, сівши на судищі, поставив перед собою мученика святого Акакія. І бачив його тілом здорового і лицем світлого — здивувався, бо сподівався його побачити знеможеного вельми від ран і пут, від голоду ж, і спраги, і від труду дороги. І гнівався воєвода на воїнів, вважаючи, що вони його зрадили, і сказав до них сердито: "Чи не вам я звелів чоловіка того у внутрішній замкнути в'язниці, в колодки забити і важким залізом обкласти по цілому тілу, їжі і пиття зовсім не давати. Ви ж дали йому відпочити і від ран зцілитися. І ось нині бачу його здорового й гарнішого з лиця, ніж раніше". Антонін же Коментарисій мовив: "Присягаюся владою твоєю, о воєводо, що все за велінням твоїм було. Починаючи від Пирінта аж до сього града ведений був силою, обкладений важким залізом, яке сам можеш оглянути і зважити, якої ваги воно. І в найтіснішій тут темниці був замкнений, і ніхто ж йому нічого з потрібного не давав — спитай у сторожа темничного і довідаєшся, якщо не так було все, як ти наказав". І зразу воєвода звелів прикликати сторожа. Коли ж прийшов темничний сторож перед воєводу, сказав йому той грізним голосом, говорячи: "Чому, окаянний, не зробив того, що наказано тобі, але допустив цьому в'язневі їсти і зцілюватися відрадно, і ось нині стоїть перед усіма — міцний тілом, наче на війну і битву прийшов". Святий же Акакій мовив: "Міць моя і сила — з небес дані, від подвигоположника Ісуса Христа, який мене від ран зцілив і зробив здоровим". І сказав воєвода до тих, що перед ним стояли, з гнівом: "Бийте його в уста і вибийте йому зуби, щоб не говорив, коли його не питають". І били мученика слуги. Воєвода ж до сторожа знову сказав: "Що ти окаянний, відповіси?" Сторож же мовив: "Присягаю владою твоєю, що все, що ти мені велів, я зробив, ще ж і більше додав йому зла, але инші якісь були його цілителями і годувальниками, про що знають всі, що тут утримувані в темниці, питай їх. І якщо инакше почуєш, то голова моя перед тобою, роби, що хочеш. Бачили-бо ми часто якихось у світле одягнених воїнів, з них же одні з пут його звільняли, инші ж рани обтирали, зцілювали, а инші давали їсти й пити і розмовляли з ним дружньо. Це все бачили в'язні, що з Пиринда з ним приведені, спершу в дорозі, тоді тут часто, і мені розповіли. Я ж, не вірячи словам їхнім, сам те хотів побачити — і бачив своїми очима, як же вони опові