І прийшов голос зверху, зміцнюючи його, — і зразу ті, що били, заціпеніли, не могли більше ані ворухнути руками своїми на мученика. Воєвода ж, не знаючи, що робити, замислив послати його до ігемона, бо той вже у Візантію прийшов. І написав таке послання: "Визнаного і великого суддю Флакина, ігемона тракійського, Вивіян-воєвода вітає. Акакія, нечестивої християнської віри захисника, його ж Фірм, Мартисійського полку тривун, до мене перед двадцятьма днями прислав, бо не хотів той царським велінням коритися, я мучив за законом суду і ніяк не зміг схилити його до виконання царської волі. А тому що твоя влада краще може наказати і настрашити, посилаю цього чоловіка з діяннями, які про нього коментарисій записав, до твого суду". Ігемон же, писання воєводи прийнявши, звелів мученика посадити в темницю, проте без пут і без пильної сторожі: мав-бо жінку-християнку, вона ж його проханнями і присягами таємно вмовила, щоб не мучив довго християн, яких до нього приводили на суд, але швидко передавав смерті. Через п'ять днів ігемон поставив мученика на суд і, акти щодо нього, які воєвода прислав, прочитати звелівши, здивувався лютости того, мучениковій ж міцності. І докоряв Вивіянові за те, що чоловіка, воїна сановитого, настільки довго і настільки люто мучив, а не зразу заморив його стратою мечем. Зрозумівши, що ніяк не можна мученика Христового схилити до еллінства, звелів мечем відтяти йому голову за Візантійським градом. Коли ведений був мученик на страту, взивав до Бога, кажучи: "Багатьма мовами хотів би прославити тебе, Христе, Життєдавче, Сину Божий, бо настільки Ти добрий і милостивий до мене, грішного, удостоїв мене частки святих мучеників". І, прийшовши на місце страти й випросивши часу для молитви, казав: "Слава Тобі, Боже, Твоїй безмірній величі належить хвала, бо в нас, обтяжених гріхами, так прославився. Наскільки-бо більші нам являєш благодіяння і наскільки більше прощаєш нам гріхи наші, настільки світліше Твоєї доброти слава сяє і прославляється. Хай буде благословенне Ім'я слави Твоєї, Боже, бо Твоїх благодіянь мене, недостойного, такої чести сподобив, щоб наректися мені мучеником Христовим. Цю ж честь дарував мені Ти не задля якихось моїх діл, але з єдиної Твоєї невимовної благости і чоловіколюбства. Величаю тому Тебе, Господи, Боже святий Ізраїлевий, з єдинородним Твоїм Сином і Святим Духом, бо Твоя слава і честь нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь". Це мовивши, схилив під меч голову свою — і був страчений. Так закінчив своє за Христа страждання святий мученик Акакій. Тіло ж його святе благоговійні мужі чесно поховали на тому ж місці, що називається Ставріон. Це було за царювання Максиміяна, у нас же царював тоді Господь наш Ісус Христос, Йому ж слава і держава навіки-віків. Амінь.
Місяця травня на 8-й день
Пам'ять святого славного і всехвального апостола і євангелиста Христового Йоана Богослова
Цього святого апостола і євангелиста, наперсника, дівственника й улюбленого учня Христового Иоана Богослова чесне переставлення святкуємо в місяці вересні у двадцять шостий день, у який же і Житіє його святе, просторо написане, покладене. У цей самий день вшановуємо лише спогад про цілющий порох, який з гробу його чудесно виходить. Коли-бо святий Богослов прожив літ сто і більше, трудячись у благовістуванні Христовому, вийшов із сімома учнями своїми за Ефес-град і звелів викопати собі гріб хрестоподібний, і в ньому (як же у Житії його написано) поховали його живим. Чувши про те, брати, що були в граді, прийшли і розкопали гріб його і, не знайшовши тіла апостолового й дуже за ним плакавши, повернулися. Потім часто приходили до гробу того і молилися там до Бога, прикликаючи на допомогу і заступництво Иоана святого. Тоді почав щороку цього місяця і дня виходити з гробу його порох якийсь, тонкий, чудотворний. Його ж беручи, вірні зцілювали ним всілякі недуги і страждання, що серед людей бувають. І через те встановилося в цей день, як же й у вересні, церковними піснеслів'ями вихваляти і прославляти великого цього угодника Божого, від инших Богові любішого, аби його молитвами й ми отримали недугам нашим душевним і тілесним зцілення і сподобилися угодними та любими бути Христу, Богові нашому.