Одного дня прийшов до нього Теофіл, архиєпископ Олександрійський, із князем одним, аби відвідати, і хотів почути від нього корисне слово. Старець же, трохи помовчавши, сказав до них: "Якщо скажу вам одне слово, чи дотримаєте того і зробите те, що скажу вам?" Вони ж обіцяли зробити, що накаже їм. І сказав старець: "Якщо десь почуєте про Арсенія — не приходьте туди". Вони ж дивувалися зі слів його, прийняли користь і пішли.
Захотів якось архиєпископ бачити преподобного Арсенія і послав до нього, питаючи, чи відчинить келію, коли він прийде. І відповів старець через посланця: "Якщо прийдеш, відчиню тобі. Якщо ж тобі відчиню, то і всім відчиню, але сам більше сидіти тут не буду". Чувши ж те, архиєпископ не пішов, боячись, аби не пішов старець деінде із земель їхніх.
Брат один подорожній прийшов до келії преподобного Арсенія, хотівши бачити його, і постукав у двері. Старець же, думаючи, що послушник, який служив йому, прийшов, зразу відчинив двері і, бачивши подорожнього брата, впав ниць, щоб не бачив той лиця його. Він же просив старця, аби встав із землі, але той ніяк не хотів встати і відповідав, кажучи: "Не встану, допоки не підеш звідси". І не встав. Брат же довго просив і, впросити не змігши, пішов.
Також инший один брат, що здалеку прийшов у скит, хотів бачити преподобного Арсенія, просив церковників, аби провели його до нього. "Розмовляти, — казав, — хочу з отцем Арсенієм". Вони ж казали йому: "Спочинь, брате, до неділі і побачиш його, коли прийде до церкви". Брат же відповідав: "Не їстиму ані не питиму, поки його не побачу". Церковники тому послали з ним брата одного довести його до келії старцевої. Була ж келія Арсенієва від церкви десь за тридцять стадій — у пустелі. І коли прийшли до келії, постукали — відчинив старець, пустив їх у келію, і сів мовчки, і дивився долі. Сиділи ж і ті й мовчали. І ні один з них не промовив жодного слова. Коли ж довго вони так сиділи, сказав церковний брат: "Я йду назад, бо мені діло церковне належить" . І, вставши, хотів іти. Брат же подорожній, не маючи до старця сміливости і соромлячись залишитися, сказав до церковного брата: "Йду ж і я з тобою". І, вставши, поклонився старцеві і вийшов, жодного слова не почувши від нього. Просив же церковного брата, аби вів його до Мойсея, який із розбійника в чернече покаяння прийшов. І вів його до нього. Мойсей же блаженний прийняв їх, радіючи, і дав спочити, і нагодував, і велику любов явив їм, і відпустив їх. Сказав церковний брат до подорожнього брата: "Ось-бо обох бачив: отця Арсенія і отця Мойсея. Який тобі з них двох видається кращим?" Сказав подорожній брат: "Той, хто нас люб'язно прийняв, кращий". Чув те один з отців, помолився до Бога, кажучи: "Господи, покажи мені діло це: якщо один уникає людей задля Імени Твого, инший же всіх приймає Імени Твого ради, котрий із них досконаліший і більшої благодаті Твоєї достойний?" І бачив отець той у видінні два кораблі великі, що по ріці великій пливли. В одному був преподобний Арсеній, і Дух Божий керував кораблем його у великій безмовності. У другому ж кораблі був преподобний Мойсей, і ангели Божі з ним, які керували кораблем і стільники медові вкладали в уста Мойсеєві. Про видіння отець той розповів иншим досвідченим отцям, і, розсудивши, вирішили, що досконалішим є Арсеній, який мовчить, від Мойсея, що подорожніх приймає, бо з Арсенієм сам Бог, із Мойсеєм же — ангели Божі перебувають. Так ухиляючись від зустрічей і розмов людських, преподобний Арсеній ще більше пильнував себе від бачення жінок і бесід з ними, як же наступне явить слово.
Бояриня одна багата, благовірна, і цнотлива, і богобоязлива, і свята життям, чувши про преподобного Арсенія, прийшла з Риму в Олександрію, хотівши бачити святого старця. І прийняв її Теофіл-архиєпископ з великою честю, бо з дому найперших сенаторів була. Просила та бояриня архиєпископа переконати старця прийняти її гостинно, щоб удостоїлася вона благословення його, бо такий шлях здолала задля нього. І намагався всіляко архиєпископ домогтися того від старця, але ніяк не зміг. Відмовився-бо цілком не лише її бачити, але навіть чути про жінок не хотів. Довідавшись про те, бояриня звеліла осідлати худобину свою, кажучи: "Вірю моєму Богові, що маю побачити Арсенія: не чоловіка бачити я прийшла, бо і в нашому граді багато чоловіків, але на пророка подивитися хотіла, підняла труд такий і прийшла в пустелю цю". Коли ж наблизилася бояриня до келії преподобного, трапилося, Провидінням Божим, бути старцеві поза келією. Вона ж, несподівано прийшовши, припала до ніг його. Він же, засмучений, підняв її і, дивлячись на неї, із гнівом сказав: "Якщо захотіла лице моє бачити, дивися". Вона ж із сорому не могла очима поглянути на лице його. І сказав до неї старець: "Якщо про якісь діла мої добрі ти чула, то на них треба дивитися і наслідувати їх, а лице моє бачити — яка потреба? Як же ти посміла в таку путь вирушати? Хіба не знаєш, що ти жінка і не годиться тобі з дому виходити нікуди? Хіба задля цього ти прийшла сюди, аби, повернувшись до Риму, хвалитися перед иншими жінками, кажучи: "Я Арсенія бачила". "І зробиш море пут для жінок, що до мене йдуть". Вона ж відповіла: "Якщо Господь дасть мені повернутися, нікому не дозволю іти сюди, щоб не бентежили твоєї святости. Я ж прошу, щоб помолився ти за мене нині до Бога і щоб завжди згадував мене у святих своїх молитвах". Відповів старець: "Прошу Бога, щоб загладив пам'ять про тебе із серця мого". Вона, чувши те, пішла від нього збентежена і, прийшовши в град Олександрію, впала в недугу з печалі. І сповіщено було архиєпископові, що хворіє бояриня. Він же, прийшовши до неї, аби відвідати, про причину хвороби питав. І сказала вона йому: "Ліпше б мені було, коли б я не приходила сюди. Просила-бо старця, щоб згадував мене в молитвах своїх, він же сказав мені: "Прошу Бога, щоб загладив пам'ять про тебе із серця мого". І ось я через те помираю з печалі". І сказав до неї архиєпископ: "Не сумуй через те, о донько, не сказав це святий старець без причини: ти жінка, а через жінок багато шкоди диявол чинить святим мужам. Промовив старець ті слова, уважно пильнуючись від спокус ворожих. А про душу твою молиться і молитися буде завжди". Бояриня ж, тими словами утішена, видужала і з радістю пішла собі.