Преподобний же Арсеній у безмовстві своєму цілим умом у богомисленні заглиблювався, серафимською до Бога палаючи любов'ю, що й сам цілий був наче полум'я від жару богомислення. Якось-бо брат один зі скиту, з якоїсь потреби до келії його прийшовши, пригнувся до віконця і бачив старця, що стояв на молитві і цілий пломенів, як вогонь, і злякався. Був же брат достойний видіння того і, постоявши трохи, постукав у двері. Вийшов старець, побачив брата наляканого, спитав його: "Чи давно тут стоїш і чи не бачив нічого?" Брат же відповів: "Нічого не бачив". Той же, поговоривши з ним про що треба було, відпустив.
Розповідали ж про цього преподобного і те, що, коли він був у царській палаті, ніхто з бояр не носив кращого одягу від нього, коли ж відрікся світу, то ніхто з ченців не носив гіршого. Мав ще один залишок малий світських звичаїв: часом, ногу на ногу заклавши, сидів не так як годиться. Бачили те инші брати, але ніхто не смів у тому виправити його, бо для всіх був вельми шанований. Один же з них, авва Пимин, сказав до инших: "Ходімо до авви Арсенія, і я сяду при ньому так, як же він звик сидіти. І викрийте мене, що негарно сиджу. Я ж почну прощення просити — і мав би виправитися в тому старець". Тому пішли і зробили так. Преподобний же Арсеній пізнав, що не годиться так ченцеві сидіти, — відтоді виправився.
Настільки був смиренний, що і від простих шукав корисного повчання. Якось-бо, з одним старцем-єгиптянином розмовляючи, просив, аби наставив його, наче щоб помисли небогоугодні від себе відігнати. Бачив же те инший брат, сказав йому після того: "Чому ти, отче, настільки досвідчений у книгах, грецьку і римську мови добре знаючи, простака про виправлення своє просиш?" Відповів преподобний: "Грецьке і римське навчання знаю, а того алфавіту, який вміє той простак, навчитися я не зміг". Це ж кажучи, святий повідомляє, що смирення — усім чеснотам начало, як же алфавіт для книжок, і якщо хтось всю премудрість світську пізнає, а не має справжнього смирення, той не може здобути спасенного шляху Божого.
Мав же преподобний до смирення свого і розчулення велике, бо у весь час життя свого, сидячи і працюючи руками, тримав хустку на колінах через сльози, що падали з очей його, плакав-бо завжди. Бадьорий був вельми, цілий день працюючи, усю ніч молячись, мало коли сну приймав. Коли ж була потреба заснути, казав до сну: "Іди сюди, поганий рабе, але не затримуйся в мене". І дрімав трохи, сидячи, тоді, швидко струсивши сон з очей, вставав і молився. Казав же до учнів: "Ченцеві вистачить одну годину спати". А коли приходила неділя, ставав з вечора суботнього на молитву, простерши руки вгору, і залишав сонце за собою, стоячи так до ранку, допоки сонце в лице йому не світило.
Праця рук преподобного старця була плести кошики і линви з листя фінікового, і не міняв до року води, у якій мочив листя фінікове, лише доливав потрохи. Казав йому хтось із братів: "Чому, отче, не міняєш води фінікової? Хіба не чуєш, що смердить ціла келія твоя від води тої?" Святий же їм відповідав: "Замість тиміяма і пахучих мир, якими у світі пахнився, хай вдихаю нині сморід цей, щоб у день Страшного Суду визволив мене Господь від смороду пекельного нестерпного" .