У той-таки день пам'ять святого мученика Вати Монаха, перса, який у граді Нікейському за Христа постраждав.
У той самий день житіє преподобного отця нашого Пафнутія, ігумена монастиря Пречистої Богородиці в Боровську (написав учень його — Вассіян, архиєпископ Ростовський і Ярославський)
Цей преподобний отець наш Пафнутій родом був з коліна агарянського. Коли-бо за Божим за гріхи наші допустом прийшов на Руську землю безбожний цар татарський Батий з великою силою своєю і полонив великі гради руські, мечем і вогнем спустошував землю, нищив церкви святі зі всією святинею, князів і всіх володарів мечем, як колосся, жав і, наче дерево добре, рубав, замість них поставив своїх агарянських володарів, які половецькою мовою називалися баскаки. Тоді і дід Пафнутія, агарянин, був одним із тих володарів, що баскаками називалися, і на владі, врученій йому у Русі, залишився жити. Коли загинув нечестивий той цар, руські сини менше стали боятися варварів, і кожен з благородних князів і володарів свою батьківщину і владу прийняв, і знову збиралися по градах христойменні люди і множилися, почала сяяти свята християнська віра, агарянське ж нечестя винищувано. Наказували-бо благовірні руські князі агарянських володарів, коли хто християнської віри не прийме, передавати смерті. Тоді дід Пафнутіїв прийняв святу віру, й охрестився, і названий був Мартином. Живучи в християнському благочесті, народив сина Йоана. Той, віку досягнувши, взяв за дружину дівчину Фотикію, і народили цього, про якого ж нам слово, хлопця блаженного, і наречено йому було у святому хрещенні ім'я Партеній. Жили ж вони в успадкованому батьківському маєку, у сільці, що називалося Кудинове, за три милі від града Боровського. Ріс же хлопець літами, ріс же й розумом, разом же і добрими звичаями. Відданий був на навчання книжне, і не лише Божественного Письма, але й чеснот навчився: лагідности, незлостивости, цноти, наслідування доброго, від злого ж ухиляння. Тоді, залишивши батька свого і все, що у світі, пішов у монастир того ж града Боровського. Монастир же той називався Високе, мав храм Покрову Пречистої Богородиці і там з руки настоятеля Маркела прийняв Партеній на себе чернечий образ у двадцятий рік від народження свого. І перейменовано його з Партенія на Пафнутія, і віддано на настанову старцеві — єромонаху Микиті, який був учнем преподобного Сергія Чудотворця. Проходив же Пафнутій усі монастирські служби добре, з усілякою благочинністю, і всі його любили й шанували за превелику його добродійність. І закінчив у трудолюбних подвигах літ двадцять. Тоді пастир обителі тої до Господа відійшов, блаженний Пафнутій, вибранням і проханням від ченців, а найбільше великим прошенням володаря градського примушений, ігуменом став обителі тої. Володів же градом тоді князь Семен Володимирович, його ж не зміг не послухати блаженний — прийняв начальство, на те благословився і рукопоклався від святішого Фотія, митрополита всієї Руси, і почав на більші віддаватися подвиги, піклуючись про випасання словесних овець Христових як добрий і досвідчений пастир, приклад даючи стадові, ухиляючись завжди від лівих, до правих належачи, — і працював для Господа вдень і вночі завжди. Вдень-бо у службах монастирських трудився, вночі ж у молитвах перебував. І прикрасив його Бог розважливістю й иншими обдаруваннями Святого Духа, бо дав йому пізнавати з образу і вигляду людського ті немочі і пристрасті, що бувають у душі людській, як же наступна покаже розповідь, инше ж у сонних видіннях сповіщав йому.