Коли ж прибув для поховання святого Димитрія, в листопаді місяці, преосвященний Стефан, митрополит Рязанський, то просто у собор увійшов і багато над тілом святого Димитрія плакав. Вранці, за звичаєм, святе тіло піднято в Яковлевський монастир і поховано преосвященним Стефаном із освяченим собором і при множності людей того ж листопада місяця, в 25 день. А перед цим похованням, як влада ростовських монастирів, так і соборні священики і всі громадяни просили преосвященного Стефана, щоб поховати тіло святого Димитрія в Ростовській соборній церкві біля покійного преосвященного митрополита Іоасафа, але преосвященний Стефан не зволив задовольнити те прохання, а прохачам сказав: "Оскільки, - мовляв, - при самому ще вступі в Ростов на престолоправління, бувши спершу в Яковлевому монастирі, сам вибрав преосвященний Димитрій для поховання собі місце в Яковлевському монастирі, Духом Святим промовляючи: "Се покій мій, навік-віки тут вселюся", - так він зволив, як же мені, мовляв, - міняти?" І так за заповітом його погріб у Яковлевському монастирі зі звичайним при похороні благочинням та з просторим повчанням відбули, у якому не раз проголошував таке слово: "Святий Димитрій, святий!" Після ж погребу написав про нього надгробні такі:
Вірші пам'яті смерті, нікому не милої:
Читальнику добромисельний, розум май не темний,
Принижено і смиренно серце в Бозі покладай,
І покаяння день од дня ти не одкладай,
Приходить смерть раптово і тебе знайде,
Всі помисли серця й діло твоє Всевідцю покладе
Поглянь-но із смиренням, тлінний чоловіче,
Як вік твій проминає, смерть тебе покличе –
Готуйся повсякчасно, плач-но зі сльозами,
Бо смерть тебе захопить разом із ділами.
Твій ангел-охоронець певно сповіщає,
Життя твоє коротке перстом означає.
Течуть часи і літа в ока миг проходять,
І сонце похиляє - в захід йде зі сходу.
Від помсти меч утримуй у своїй правиці,
В гріхах усовіщайся і з'яви гріхи ці:
Меча того побійся, а відтак покайся.
Щоб не посік тебе він - ось чого жахайся!
Прийдіте, отож, люди, в вірі просвіщенні,
Ідіть у храм покірні, йдіте і смиренні.
Належну ви молитву Богу відсилайте
І на оце писання ніжно поглядайте.
'Ретельно прочитавши, вельми прослізіться,
Од ревності такої серцем всолодіться.
Як смерть бува прелюта схопить чоловіка.
Од світу відставляє аж на вічні віка.
Ось зараз відселила пастиря благого,
Такого архиєрея і вождя міцного!
Всі люди у Ростові-місті заридайте
І пастиря свойого вмерлого згадайте,
Димитрія-владику - був преосвященний,
- Свого митрополита - тихий був, смиренний.
Його митрополит це з псальмами-співанням
Стефан ховав рязанський із пошануванням.
З освяченим собором схоронив всечесно
Із множністю народу - їм звістив почесно.
У храмові святому мирно той поклався,
В землі, у темнім гробі твердо заховався.
Хай Бог йому дарує в царстві проживати,
Де ангели святії, вічно вікувати!
Йому ж від нас буде
Вічна пам'ять.
Духовна грамота святителя Димитрія
Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.
Це я, смиренний архієрей Димитрій, митрополит Ростовський та Ярославський. Слухаючи голосу Господа мого в святому Євангелії, який каже: "Тому будьте готові і ви, — бо прийде Син Чоловічий тієї години, коли ви не думаєте" (Єв. від Мат. 24, 44) — з вечора, чи опівночі, чи коли півні співають, чи вранці, хай не прийде раптово, знайшовши вас сплячими. Того голосу Господнього слухаючи і боячись, а ще часто охоплений буваючи нездужанням, і день від дня знемагаючи тілом, і сподіваючись у будь-який час отого Господем проголошеного несподіваного часу смертного, і, за силою моєю, готуючись до відходу від цього життя, я вирішив цією духовною грамотою відомим учинити всякому, хто захоче шукати після смерті моєї мого келейного маєтку, що має він трудитися марно, ані опитувати тих, що служили мені Бога ради. Хай знає: скарбів та багатств ще від юності своєї я не збирав (це не бахвалячися кажу, але пошукачеві мого маєтку по мені до відома доводжу), відколи прийняв святий іночий образ і постригся в Київському Кирилівському монастирі у вісімнадцятирічному своєму віці. І обіцяв я Богові убогість мати самовільну відтоді аж до наближення свого до гробу. Не збирав я маєтків і не брав плати за службу, окрім книг святих. Не збирав золота і срібла, не зволяв я мати зайвої одежі, ні будь-яких речей, окрім найпотрібнішого, але дбав, щоб некористолюбства й убогості по змозі ділом дотриматися. Не піклувався я про себе, але покладав усе на промисел Божий, що ніколи мене не залишить. Подаяння, які входили в руки мої від благодійників моїх, і келейні приходи за начальство — всі тратив на свої та монастирські потреби, а як був в ігуменах та архимандритах, також і в архиєрействі є, не збирав келейних, хоч і нечисленні були приходи, але одне на свої потреби тратив, друге на потреби бідних, як те Бог повелів.