Ніхто, отож, хай не трудиться по смерті моїй, випитуючи чи шукаючи якогось келейного зібрання, бо нічого не залишаю на поховання і на поминання, хай убогість іноча найбільше при смерті явиться Богу, вірую-бо, що приємніше йому буде, коли не залишиться по мені ані цяти, ніж би велике зібрання роздавалося за мою душу на поминання.
І коли мене, такого вбогого, ніхто не захоче віддати належному за звичаєм похованню, молю відтак тих, що про свою смерть не пам'ятають: хай відволочать моє тіло у вбогий дім і там поміж трупів хай покинуть мене.
Коли ж владичних зволення звелить мене, вмерлого, поховати за звичаєм, то молю христолюбних погребенників: хай ховають мене в монастирі святого Якова, єпископа Ростовського, в куті церковнім, де і місце собі призначив, — про це б'ю чолом. Хто ж зволить безкоштовно пом'янути грішну душу мою в молитвах своїх Бога ради, такий і сам хай пом'янутий буде в царстві небеснім.
А той, хто вимагає за помилування плати, молю, хай не поминає мене, убогого, бо я нічого на поминування не залишив. Бог же хай буде всім милостивий, і мені, грішному, вовіки. Амінь.
Такий мій заповіт. Це моя духовна грамота. Таке сповіщення про маєток мій. А хто, сповіщенню цьому не ймучи віри, почне з випитуванням шукати після мене золота та срібла, той, хоч багато потрудиться, нічого, ж не знайде, і хай судить його Бог.
Писалось у богоспасенному місті Ростові,
в домі архиерейському, в літо від
Різдва Христового 1707, квітня, у 4-ий день.
Передмова до Благочестивого читача
У ті часи, в які Божою благодаттю в Русі поширилися різні душекорисні книги від добророзумних православних учителів та слова Божого проповідників і друкарським тисненням подавалися християнським людям для читання і слухання, доброчесний читачу, і ця книга з'явилася, тобто житія святих, що у книзі житейській, на небі записані — її довгий час сподівалися. Від спустошення-бо землі нашої, за попуском Божим, через гріхи людські, що сталося від нечестивого царя агарянського Батия, було розорено ті, що були, церкви святі й обителі великі, загинули численні святі книги, у них же і житія святих Божих були написані притаманною тут словено-руською мовою, і позбулася Церква свята великої користі, що мала від читання житій святих; коли ж іноді частково деким читалися від іноземної мови, не прийнятної святій східній Церкві, то подавалися не без помилок; і багато людей від благочестивих із зітханням бажали, щоб, коли б сподобилися дочекатися таких книг властивою собі словено-руською мовою, православно й достовірно виданих! Бачачи це, бадьорий пастир і великий слави Божої і святих його розширювач та пошуковець користі для людей, блаженної пам'яті Петро Могила, митрополит київський, архимандрит печерський, почав був прикладати належне дбання, щоб поховану в попелі забуття славу святих, ніби з мертвих, міг воскресити і тим Церкву Христову утішити, вірних же дітей її задовольнити; через це випросив од святої Атонської гори книг блаженного Симеона Метафраста, письменника житій святих на грецькому Діалекті, бажаючи перекласти на словенську мову і через друкарське мистецтво світові подати, але швидка смерть учинила замисленому його доброму ділові перепону. Після нього того ж душекорисного і всім добропотрібного діла бажальником був дбалий і старатливий блаженної пам'яті богомудрий архимандрит цієї ж великої чудотворної лаври Печерської Київської Інокентій Ґізель, що багато трудився при досконалому писанні житій святих і різних для цього письменників уживав. Посилав і у царське велике місто Москву, просячи про книги житій святих, написаних там у великих Мінеях Четьїх, але люті часи частими війнами, постійними бідами та скорботами створили в тому перепону. Після блаженної кончини його тимчасового життя, перейнявши архимандриче в тій лаврі послушання недостойності моїй і, бажаючи з Божою поміччю той боговгодний намір моїх попередників, які немало щодо того трудилися, отців моїх, привести до здійснення, шукав я старанно такої добророзумної людини, якій би доручив здійснити те добропотрібне діло, і так само як колись у тій-таки лаврі до здійснення словенською мовою і видання друком душекорисних бесід святого Івана Златоустого на послання апостола Павла, за бажанням блаженної пам'яті достохвального архимандрита Києво-Печерського Єлисея Плетенецького, дав Бог йому помічника, що привів те діло до звершення, Захарію Копистенського, що потім був там-таки архимандритом, так тоді ж вседаровитий Бог на старанний мій пошук послав у лавру ту співжити в ній добродумного проповідника слова Божого, благочестивого ієромонаха Димитрія, ігумена монастиря святителя Христового Миколи Крупицького І Батуринського: про його добророзум'я та можливість до здійснення знаміреного того діла, тобто до здійснення і видання друком книги житій святих, увіч наявне почало збуватися написане у святого Івана Богослова, що про Димитрія свідчать усі і сама істина. Тому ж бо майстерному ділом і словом проповіднику слова Божого, котрий у лаврі цій трудився богомудро, самою істиною освідченому, доручив я, за порадою соборних отців та братії святої лаври, щоб потрудився діло те святе здійснити цілковито і друком видати із любов'ю до Ьожих святих, заради вписання і свого імені в книги вічного життя. Отож він бачачи крайню Церкви Божої потребу, до цього ж чинячи послушання щодо запропонованого йому того, про що блаженний Симеон Метафраст пише: "Як рівне є зло, що й казати неподобно, але й умовчанню це віддавати, так і щодо корисного та чесного: як шкодить думці тих, що слухають, мова нечесного, так і умовчання добрих діянь святих позбавляє доброчесної користі", почав згаданий трудолюбець, котрий після довгого смиренномудрого заперечення поклав надію на Божу поміч і на молитви Пречистої життя Матері і всіх святих, здійснювати доручене йому діло і це вже у перших трьох місяцях: Вересні, Жовтні та Листопаді житія, які там кладуться, справив обережно і все це моїй недостойності та братії моїй до розгляду і зволення оголосив і для видання друком подав - на три місяці одну книгу склав, дбаючи, щоб усі ті тримісячні книги були в славу Богові, славленому в святій Тройці, що в третій місяць виходу синів ізраїлевих від Єгипетської землі привів їх до гори Синайської, що як неба образ, і в честь троїчної Божої честі найяснішої всіх трьох ієрархій ангельських небесної цариці Богородиці, Приснодіви Марії, що зачавши Слово Боже, пробула з матір'ю «голосу» Його три місяці. Через це хай буде це тримісячне зображення книжне наслідувальне і навченому в третьому Небі учителю, який, як написано в Діях, увійшов у храм, сміливо, не вагаючись, три місяці промовляв і запевняв про царство , Боже і знову: прийшов у певні краї і втішив учнів словом довгим, прийшов у Елладу і пожив три місяці.