Трапилося, що якось у монастирі його забракло їжі, і була братія у скорботі великій, пробувала без харчу три дні. Устав же був преподобного такий: щоб не виходили іноки з монастиря, щоб просити у мирян хліба, але покладали надію на Бога, що живить усяке дихання і через нього просити потрібне; ще-бо тоді не було в монастирі преподобного спільного життя. Братія ж, голодом притиснена, почала нарікати на святого, кажучи: "Доки заборонятимеш нам іти в мир і просити що на потребу? Але ще перетерпимо цю ніч, завтра ж відійдемо із місця цього, щоб не померти з голоду". Святий же, втішаючи їх, оповів життя святих отців, як численні скорботи, голод і спрагу, і голизну терпіли заради Господа, і сказав їм слова Христові: "Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує", коли ж птахів живить, то чи ж нас не зможе прогодувати? Це тепер терпіння час, ми ж нетерплячі являлися, не хочемо понести в малому часі випробування, що нам настало, а коли б його із подякою прийняли, у велику користь це поклалося б нам, без випробування ж бо золото не пізнається". І прорік, кажучи: "Зараз на малий час трапилося нам вичерпання, завтра ж усіх благ достаток буде". І збулося проречення святого: на завтрішній-бо день принесено було до монастиря безліч хлібів новоспечених і риб численних, і іншої різної новозготовленої їжі від одного незнаного чоловіка. Сказали ті, що принесли: "Він, цей христолюбець, прислав отцю Сергію і братії, що з ним живе". Молила братія тих, що несли, аби поїли з ними харчу; вони ж не захотіли, повідаючи, що повелено їм швидко повернутися і поспішливо вийшли з обителі. Братія ж, велику кількість принесеного бачучи, збагнула, що то є Боже відвідання і вчинила пригощення, дякуючи Богові. Було їжі тієї досить на багато днів братії, і сказав до них преподобний: "Дивіться, братіє, і чудуйтеся, як подає Бог воздаяння терпінню; не забуде-бо вбогих своїх до кінця і не буде ніколи зневажати місця цього святого та рабів своїх, що в ньому живуть і служать йому день та ніч".
Згадати належить і таке, що преподобний отець Сергій на початку приходу свого в пустелю, поселився на місці безводнім і це для прикладання праці, щоб віддаля приносити воду, багато трудячи своє тіло. Коли ж, за зволенням Божим, братія примножилася і монастир склався, була велика потреба у воді, яка звіддаля з великим трудом приносилася. З тієї причини нарікали деякі на святого, кажучи: "Чому нерозсудно сів на цьому місці, чому ти обитель тут учинив, коли води тут близько нема?" Святий же відповів: "Я, братіє, сам на цьому місці хотів у мовчанні жити, а оскільки доброзволив Бог такій обителі збудуватися, то сильний Він є і воду невичерпну подати, тільки не нарікайте, а молітеся із вірою. Коли ж бо людям непокірним виточив воду із каменю в пустелі, тим більше вас, що трудитеся на Нього, не зневажить". Узяв тоді якогось одного із собою брата потай, зійшов у діброву, що під монастирем, а не було в тій діброві проточної води ніколи, як старі люди увіч звіщали. Святий же знайшов в одному рові трохи води від налиття дощового, уклякнув і помолився старанно Богу, і раптово велике джерело явилося, що й донині всім видне є, і черпали з нього на всіляку потребу монастирську, а тим, що черпали із вірою, численні були від тієї води сцілення.
Творив же преподобний отець наш Сергій і інші різні чудеса, таку ж бо від Бога прийняв чудодійну силу, що й мертвого міг воскресити. Один чоловік вірний з- межи обителі його, маючи єдиного сина, охопленого хворобою, поніс його до преподобного для сцілення. Хлопець же, від хвороби знемігши, помер, і ридав за ним батько його невтішно. Преподобний же Сергій, бачивши ридання того чоловіка, змилосердився над ним і, сотворивши молитву, воскресив хлопця та й віддав його живого батькові його, і повернувся чоловік радісний із живим та здоровим сином у дім свій. Приходили до нього й одержимі від духів нечистих, і ще не доходили вони до святого, а вже прогнані були від них ті нечисті духи; і прокажені очищувалися,! сліпі прозрівали, і, просто сказавши, всі, що недугами були одержимі, які із вірою до святого приходили, не тільки здоров'я тілу, але й користь душі приймали, і з подвійним сціленням у доми свої поверталися, через що пошанований і славлений був Сергій преподобний, і багато людей бажали бачити чесне лице його, щоб насолодитися солодкою бесідою; від різних міст та країв сходилися до нього, і безліч іноків кидали монастирі свої, а до нього прибували, бажаючи співжити із ним і наставлятися від нього. Князі ж, і бояри, і прості люди, старанно приходили до того блаженного отця, всі-бо його мали у великій честі, як одного із стародавніх отців, чи як одного із пророків.