Поселянин один, хлібороб із далекого краю, почувши багато про святого Сергія, захотів бачити його дістався обителі преподобного й запитав про нього: "Де є?" Трапилося тоді преподобному в саді копати землю і повідано було тому чоловіку. Пішов поселянин у сад, побачив святого в поганій одежі, розідраній і полатаній, як землю копав і, гадаючи, що збрехав йому той, котрий повідав, сподівався-бо у великій славі бачити святого, і повернувся до монастиря та й знову спитав, кажучи: "Де є святий Сергій, покажіте мені, бо віддаля прийшов побачити його". Вони-бо кажуть: "Воістину той це, якого бачив ти". Потім вийшов святий із саду, уздрів його поселянин і збридився ним, відвернувши лице своє від нього, і не бажав ані глянути на блаженного, ганячи себе подумки й кажучи: "О який труд підняв марно! Я прийшов бачити великого пророка, про якого чув, і сподівався уздріти його у великій славі та честі, а це нині бачу якогось жебрака і старця". Святий же зрозумів помисли його, вельми подякував йому, адже гордий від похвали й пошанування, а смиренний від безчестя та приниження свого радіє. І забрав того поселянина до себе, поставив йому трапезу й люб'язно пригостив його. По тому рече йому: "Не печалься, чоловіче, бо кого побачити бажаєш, невдовзі побачиш". Коли святий це говорив, тут вісник прийшов, звіщаючи прихід до монастиря одного великого князя і, уставши, вийшов святий князеві назустріч, а той ішов із безліччю слуг своїх. Уздрів князь святого, поспішив приступити до нього і спершу поклонився до землі, а тоді попросив благословення від преподобного. Той же благословив його і ввів до обителі із належною честю і сіли обидва вкупі, старець і князь, бесідуючи, всі ж інші стояли біля них. А поселянин той, десь далеко від слуг, що оточили їх, відштовхнутий був і, як раніше бридився старцем, так тепер віддаля проникнути й побачити бажав та не міг. Спитав одного із стоячих пошепки, кажучи: "Хто є, пане, той старець, що сидить із князем?" І сказав йому той, що це є святий Сергій. Почав же поселянин ганитись і докоряти собі, кажучи: "Як це я осліпився, що не повірив, коли показували мені святого отця, і не віддав належної йому честі? Справдешнє ймення наше: поселянин і невіглас; як явлюся перед лице святого, соромом обійнятий?" Коли відійшов князь від обителі, поселянин прибіг до преподобного і, соромлячись йому в лице дивитися, припав до ніг його, просячи вибачення, що через нерозум согрішив. Святий же люб'язно втішив його, кажучи: "Не журись, дитино, оскільки ти один істинно повівся щодо мене, вважаючи, що я є мізерний; всі інші звабилися, гадаючи, що я великий". Відси явно вказується, якого смирення був преподобний отець Сергій, що землероба, який погордив ним, більше полюбив, ніж князя, що віддав йому честь. Якось блаженний, за звичаєм своїм, у глибокий вечір стояв на правилі і про учнів своїх старанно до Бога молився, і почув голос, що сказав: "Сергію!" Він же здивувався на незвичний уночі поклик і сотворив молитву. І розхилив віконце келії, бажаючи побачити, хто це кликав його? І тут побачив світло велике, що з небес сяяло, аж освітилася ніч ота більше світлого дня. Прийшов до нього удруге голос, кажучи: "Сергію! Молишся про дітей своїх і прийняте є моління твоє, дивись і побач число іноків, які в ім'я Святої Тройці збираються в твою паству". Святий же подивився й побачив велику кількість птахів прегарних в монастирі, але й охрест монастиря, які сиділи й співали пісні ангельські з невимовною солодкістю. І знову почувся голос, що казав: "Як бачиш птахів цих, так примножиться стадо учнів твоїх, і після тебе не зменшиться їх, і так дивно й різно прикрашені будуть за чеснотами їхніми, і хотітимуть слідувати за стопами твоїми". Святий же, дивувався, дивлячись, чудовому тому видінню і, бажаючи мати спільника та свідка того видіння, гукнув і покликав раніше названого Симона, що поблизу був. Симон же здивувався незвичайному старцевому погуку, скоро прибіг до нього, але не сподобився всього видіння бачити, тільки частку якусь небесного того світла побачив. Оповів йому святий усе, що уздрів і що чув, і раділи обидва вкупі, прославляючи Бога.
По тому одного дня прийшли греки від Константинограда, прислані до святого від святішого патріарха Філотея, і подали йому від патріарха благословення і дари: хреста і парамана, і схиму, і писання, яке мало в собі написане таке:
"Милістю Божою архієпископ Константинограда, вселенський патріарх Кир Філотей, у Святім Дусі сину і співслужебнику нашого смирення Сергію благодать, і мир, і наше благословення хай буде з вами. Чув я, що по Бозі ваше життя є дуже чеснотливе і похвалив, і прославив Бога. Одначе одна головна річ ще недостатня є, бо не спільне життя провадите. Але оскільки знаєш, преподобний, що й самий богоносець отець Давид, котрий все осягав розумом, ніщо інше не міг так похвалити, тільки: "Оце яке добре і гарне яке, коли живе братія вкупі". Тому і ми раду добру даємо вам, щоб ви склали спільне життя, і милість Божа, і наше благословення хай будуть із вами".