Выбрать главу

Це патріарше послання преподобний прийняв, пішов до преосвященного всієї Росії, блаженного митрополита Олексія й показав це послання та й запитав його, кажучи: "Ти святий владико, як велиш?" Митрополит же, відповідаючи старцю, мовив: "Оскільки, преподобний, такого блага сподобився ти, прославляє Бог тих, що славлять його, адже і в далекі країни досягла чутка імені й життя твого, і так великий вселенський патріарх радить тобі на користь, то й ми те саме радимо і похваляємо". Відтоді преподобний Сергій установив спільне життя у своїй обителі, повелівши твердо триматися уставів спільного життя, нічого заради себе комусь не стяжати, ні своїм щось називати, а все спільно мати за заповіддю святих отців. Установивши ж спільне життя, захотів уникнути слави людської й поселився у незвіданому місці, безмовно наодинці служачи Богу. Знайшовши зручний час, вийшов таємно із обителі своєї, нікому не звідомляючи, і рушив у пустелю, ішов із сорок поприщ, знайшов добровгідне місце собі поблизу ріки, що звалася Киржач, і там, поселившись, жив. Братія ж, побачивши, що отець їх покинув, була у великій скорботі та зніченні, як вівці без пастиря, і старанно його всюди шукали. Минув якийсь час, довідалася, де він був, братія і прийшла, молячи святого зі слізьми, щоб повернувся в обитель, але він не хотів, люблячи безмов'я, та усамітнення; через це багато учнів його, покинувши лавру, із ним у пустелі тій поселилася, а з часом монастир і церкву на ім'я Пресвятої Богородиці звели. Але братія великої лаври без отця свого жити не стерпіла й, умолити його не можучи, щоб повернувся до них, пішла до преосвященного митрополита Олексія, просячи, аби він послав до преподобного, повеліваючи йому повернутися на давніше місце. Блаженний же Олексій послав двох якихось архимандритів, молячи, щоб послухав та втішив братію свою поверненням своїм до них, бо, туживши за ним, колись розійдуться, і місце святе спорожніє. Преподобний Сергій, не мігши не послухати архієрея, повернувся у лавру на давніше своє пробуття і вельми втішилася братія.

Єпископ пермський святий Стефан, маючи велику до преподобного любов, якось їдучи дорогою від своєї єпископії в місто Москву, що відстоїть від Сергієвого монастиря десь на п'ять поприщ чи більше, надто поспішав у місто і вирішив тоді не бути в обителі святого, але, повертаючись назад, прийти до преподобного. Коли ж був навпроти монастиря, встав із колісниці своєї і прочитав "Достойно єсть" — і, звичайну молитву учинивши, поклонився преподобному Сергію і таке сказав: "Мир тобі, духовний брате!" Трапилось тоді блаженному Сергію на трапезі їсти. Відчувши духом єпископське поклоніння, у той-таки час устав із трапези і, трохи постоявши і молитву учинивши, поклонився також єпископу, який далеко був від обителі, сказавши: "Радуйся і ти, пастирю Христового стада, і мир Божий нехай пробуває із тобою". Братія здивувалася на незвичайне те діло і, зрозуміли деякі, що видіння бачить преподобний. Коли закінчили трапезу, запитали його про те, що сталося; він же оповів їм, кажучи: "В той час єпископ Стефан їхав дорогою до міста Москви, став супроти монастиря нашого й поклонився Святій Тройці і нас, грішних, благословив". Згодом деякі учні його напевне довідалися, що так і було: дивувалися із прозорливого дару отця їхнього, даного від Бога.

Цвіла ж обитель преподобного вельми чеснотливими мужами, і багато із них через великі чесноти їхні взяті були в інші монастирі на ігуменство, інші й на святительські престоли виведені. Всі ж тії в чеснотах стали через наставляння і керівництво цілковите учителя майстерного виконавця заповідей Господніх, Сергія преподобного, що був прикладом стаду своєму, проходячи рівне із ангелами життя. Через це, що в плоті живучи, сподоблявся мати спілкування із безплотними, бо коли слухав божественну літургію, ангел Господній співслужив йому, як свідчили про те учні його Ісакій-мовчальник і Макарій, достовірні, в чеснотах досконалі мужі, що увіч бачили ангела Божого, котрий служив в олтарі із преподобним Сергієм, сяючи ніби сонце, і жахнулися, бачачи невимовну благість його.