Ще тут згадати не зайве для теперішнього часу, в якому пребагато є від римлян гуджене й гонене святе благочестя, хай же бачать східної Церкви діти, що стовп церковний, преподобний отець наш Сергій і після смерті своєї собор Флорентійський за неправдивий показав і недоброзволив до римського марнотного змагання про віру; віра ж наша (за апостолом) "не в словах переконливої людської мудрості, але в доказі Духа та сили", тобто не в мудрості людській, але в силі Божій є.
У той-таки день святого мученика Пафнутія Єгиптянина, що в Діоклитіянове царство численні за Христа прийняв муки, нарешті розп'ятий був на фініці, звершивши страждання. У той-таки день пам'ять преподобної Євфросиніг Суздальської, що була дочкою святого мученика князя чернігівського Михаїла, батькам дарована явленням та обітницею Пречесної Богородиці, і у великій церкві Нечерській хрещена. Коли ж виросла і заручена була за зволенням батьків суздальському князеві Шині, молилася зі слізьми Пречистій Богородиці, щоб дала зберегтися дівству її нетлінно, і побачила явленну їй Небесну Царицю, яка повеліла, аби послухала батьків своїх і пішла у Суздаль без усякого сумніву: не торкнеться (рече) заручений до тіла твого. Коли була в дорозі і ще до Суздаля не дійшла, заручений її помер, а вона, знайшовши монастиря дівочого Покладення ризи пресвятої Богородиці, постриглася у ньому і добре подвиг чинила. Був даний їй із виші дар пророкувати й недуги зцілювати, і багато чудодіяла. Під час же находу нечестивого Батия обитель свою від полонення агарянського зберегла молитвами своїми цілою. Тут-таки перейшла до Господа, вересня в 25 день, тут до цього обітниці свої Богові сотворила, коли постригалася в ангельський образ.
Місяця вересня в 26-ий день
Житіє і труди святого, славного і всехвального апостола та євангеліста Івана Богослова
Святий апостол та євангеліст Іван Богослов був сином Заведеєвим та Саломії, що була дочкою Йосипа-обручника. Він від рибальських мереж був покликаний на проповідь Євангелія; коли ж бо Христос Господь, ходячи по Геліконському морі з-поміж рибарів вибирав собі апостолів, то покликав двох братів Петра та Андрія. Відтак побачив і інших: брата Якова Заведеєвого та Івана, брата його, що пробували в кораблі з батьком Заведеєм і зв'язували мережі свої, і покликав їх. Вони ж тоді, покинувши корабля і батька свого, до нього пішли. Коли ж їх прийняв, Іван від Христа Господа названий був сином громовим, як такий, котрого богослов'я, ніби грім, має почутися по цілому світі й усю наповнити землю. І ходив за благим учителем своїм, слідуючи стопам його, і навчався премудрості, що виходила з вуст його, і був вельми улюблений Христу, Господу своєму, через цілковиту свою незлобність та дівственну цнотливість. Пошанував його Бог поміж дванадцяти апостолів як кращого, і був один із трьох тих найближчих учнів Христових, котрим багато своїх божественних відкривав таємниць. Коли ж воскресити захотів дочку Яірову, "не дозволив увійти за собою нікому, тільки Петрові, та Якову, та Іванові, брату Якова" Коли ж на Таворі бажав показати славу божества свого, узяв із собою Петра, Якова, також і Івана. Коли ж моливсь у саду, то й там не без Івана був, казав-бо до учнів: "Сидіть тут, а я йду й помолюся", — і взяв Петра й обох синів Зеведеєвих, тобто Якова та Івана, — всюди Іван, як улюблений учень, Христові невідступний був. Як любив його Христос, знаємо і від того, що на грудях Його почив. Коли ж бо на Тайній вечері Господь прорік про зраду собі, то ззиралися поміж себе учні, не розуміючи, про кого говорить. Тоді Іван ліг на грудях улюбленого вчителя, як сам оповідає в своєму благовісті: "Був, — каже, — один з його учнів, якого любив Ісус", він приліг на груди Ісусові. "От цьому кивнув Симон Петро та й шепнув: "Запитай, хто б то був, що про нього Він каже?" І пригорнувшись до грудей Ісусових, той говорить до нього: "Хто зрадить Тебе Господи?". Таку ж бо мав у Христа Господа любов, що тільки він міг безборонно на грудях Господу почити і мав дерзновення про таємницю ту запитати. Мав же Іван до того, що любив його, навзаєм любов більшу від інших; у час-бо самохітних Господніх мук всі, покинувши пастиря свого, втекли; він-бо один на всі муки Христові невідступно дивився, сердечно з ним співуболіваючи, плачучи й ридаючи із Пречесною й Непорочною Дівою Марією, матір'ю Господньою і аж до хреста й до смерті з нею не відступив від Сина Божого, котрий за нас постраждав і був під хрестом від нього усиновлений Пречистій Діві Марії. Висів-бо Господь на хресті, "як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до матері: "Оце, жоно, твій син!" Потім каже до учня: "Оце мати твоя!" І з тієї години той учень узяв її до себе" і мав її в себе як матір свою у всілякій честі і служив їй аж до чесного і славного Успення її; після ж Успення, коли несли чесне і святе тіло Божої матері до гробу, святий Іван перед одром її поніс крайку, що як світло блищала, їх-бо дві приніс Пречистій архангел Гавриїл, звіщаючи про перехід її від землі до неба.