Дійшовши знову до Ефесу і пробуваючи в домі Домновім, велике число людей до Христа привів і чудеса незчисленні вчинив.
Коли виповнилося йому сто і більше літ, вийшов із дому Домнового із сімома учнями своїми і дійшов одного місця, там їм сісти повелів. Було це під ранок, він відійшов на відстань киненого каменя помолитися. Потім наказав учням викопати могилу на довжину зросту його, і заповів Прохору, щоб пішов у Єрусалим і там перебував до кончини. Повчивши ж учнів, цілував їх і рече: "Взявши землю, матір мою, покрийте мене". І цілували його учні і покрили аж до колін, і знову цілував їх, і покрили його аж до шиї і поклали на лице його покривальце, і теж, цілуючи і плачучи вельми, покрили його всього. Братія ж, що була в місті, почувши про це, прийшла і, відкопавши гроба, нічого не знайшла, і вельми багато плакала, а помолившись, повернулася у місто. Щороку із гробу того порох тонкий на восьмий день місяця травня з'являвся і сцілення болящим подавав молитвами святого апостола Івана на честь Бога, в Тройці хваленого навіки віків. Амінь.
Про літа цього святого апостола немає достовірного свідчення: одні пишуть, що прожив 120 років, інші ж 105 і місяців сім кажуть. Однак те відомо, що більше ста років прожив святий.
Місяця вересня в 27-ий день
Страждання святого мученика Калістрата та прибічників його
Заздрісний ворог, бачачи Христове вибране стадо множене день від дня, постав на нього великою ярістю, бажаючи всіх словесних овець розкидати та погубити, і вжив на це діло жорстоких та нелюдяних звірів, а не людей, Діоклитіяна і Максиміяна, нечестивих римських царів. Цих ото хижих вовків навів на стадо Христове і через них люто й немилосердно розтерзав — таку-ото їм у серця ярість уклав на християн, що все інше дбання щодо царства свого відклали, а на те лишень усіма звернулися силами, аби всіх християн до решти погубити. І той лихий свій намір та діло клали собі за найбільшу і за найчеснішу річ від усіх інших великих діл царських і більше славних перемог і торжеств над ворогами своїми. Через це ігемонів та мучителів, у тій-таки злобі їм рівних і гірших, послали в усі кінці землі, щоб повсюди християн примушувати до ідольських жертв, а хто не покориться, хай мучать та вбивають і всіляко нехай гублять смертями. Цим таким бутнім вінцем мученичим багато вірних і тих, що дбало Христа люблять, прикрасилися, від Церкви войовницької перейшли до переможної, переможну над ворогами пісню співаючи.
Поміж інших численних такий виявився доблесний Христовий воїн Калістрат, що красну путь мученичества перейшов і не сам, а з численною дружиною, ворога побивши, перед переможцем світу Христом постав, носячи й показуючи взяті за Нього рани і взявши почесть подвига свого. Цього страждальця Христового батьківщина була Картаген, звідтіля його взято було у воїнський сан і причислено до полку воєводи Персентина, і в тому полку тільки один, як зірка серед неосвітленої місяцем ночі, світив доброчестям блаженний Калістрат; всі інші воїни були поморочені тьмою ідолобісся. Він же — просвічений світлом святої віри, якої навчився від батька свого, що був християнином; батько ж його навчений від діла його, на ймення Неокора, що в часи самохітної муки Господа нашого Ісуса Христа жив в Єрусалимі при Понтійському Пилаті, служачи у війську, і бачив усі чудеса, що були при смерті та воскресінні Господньому, увірував у нього і хрещений став від апостолів та й повернувся у дім свій, носячи багатоцінний бісер віри у Христа. Ним сина свого, батька ж Калістратового, і всіх домашніх своїх збагатив, оповідаючи їм про Ісуса Христа все, що очима своїми бачив і що від апостолів чув. Це ж бо духовне й неокрадне багатство віри і святий Калістрат, після діда й батька свого наслідивши, збагатився ним, скільки можна, таємно навчаючи пізнання істини і навертаючи до Бога душі людські, через що в інших воїнів був у підозрі, і вони пильно за ним стежили, аби могти певніше довідатися чи християнин він є насправді, ачи ні.