Коли ж перебував із воєводою своїм у Римі, викрито було його християнське благочестя так. Мав звичай блаженний щоночі вставати на молитву і достатньо молитися таємно. Якось же, коли за звичаєм своїм вставши, молився, побачили те деякі воїни, що поблизу відпочивали, і, почувши, що часто ім'я Ісус Христове закликає, пізнали добре, що він істинний є християнин, тож, вибравши час, звістили воєводі Персентину, що почули. Воєвода ж тоді закликав Калістрата і запитав, кажучи: "Чи правда, Калістрате, що мовлять про тебе від друзів твоїх?" Він же відповів: "Не знаю, що б про мене говорити мали, знаю-бо про себе, що ніякого зла не учинив". Персентин же повелів воїнам сказати у лице йому. Воїни ж кажуть воєводі: "Ти повели, владико, хай покладе жертви богам, тоді пізнаєш, хто він є, який його помисел і яка віра". Повелів же воєвода Калістрату, хай принесе богам жертву і поклонитися їм. Святий же Калістрат відповів: "Не навчився багатьом богам приносити жертов, але одному Богу, істиному та живому, що все з небуття вивів і людину від землі створив. Богів же, яких пошановуєте, руки людські зробили, не боги вони, але біси, скажу, як навчився від святого Писання, що вістить: "Всі боги поган — біси" і: "їхні ідоли — срібло й золото, діло рук людських" від того-таки Писання навчився знати Бога, що живе на небесах, і Йому приносити жертви хвали і воздавати Вишньому обіцянки. Чи про це наговорюють на мене ці, що Бога єдиного істинного пошановую, а не богів ложних численних? Подобало б їм наговорювати, коли б бачили мене, що недобре у воїнському чині служу, що боязкий і біжу від лиця ворожого, тоді могли б на мене говорити перед тобою, воєводо, і тобі такі наговори належало б вислухати. Тепер же ні в чому такому не відаєш, що я прогрішив, чому ж наклепників слухаєш і на суд мене приводиш? Через те тільки одне, що мої догмати з вашими не погоджую?" На ці слова воєвода відповів із гнівом, кажучи: "Не час тепер для риторського багатослів'я, але час для тяжких мук та лютих страт, які невдовзі приймеш, коли не покоришся і не покладеш жертов богам, яким і сам цар поклоняється. Чи ж не знаєш мене, що жорстокий я є, можу й без мук кожного застрашити самим тільки позиром та голосом?" Святий же Калістрат відповів: "Ярість твоя і скрегіт зубів твоїх хоч і приносять страх та тимчасовий, є ж бо страх і скрегіт зубів вічний, у нього боюся вельми впасти і самий тільки спогад про те дуже страшить мене". Воєвода ж, не можучи утриматися від своєї ярості, повелів святого бити, протягши, і били його довго, і нічого не виказав нетерпеливо, але до Бога віщав, кажучи: "Я присяг — і дотримаю, що буду триматися присудів правди твоєї"і знову: "Смирився до кінця, Господи, "за словом своїм оживи мене, Господи" і не попусти, хай буду в наругу пагубному цьому чоловіку, але укріпи мене, о Господи, понести ці муки, подаючи силу смиренному й немічному тілу моєму і мужній дух у мені здійснюючи". Мучитель побачив його кров, що потоком лилася із рани, повелів послабити від муки й рече йому: "Це тільки початки воздаяння тобі за непослух твій, Калістрате, добре тобі раджу вчинити повелене, щоб збавився від більших, які чекають тебе, мук. Клянуся ж бо богами, що коли не впокоришся царському повелінню, то руки катів тіло твоє на шматки роздріблять і кров твою пси полижуть, а плоть твою леви з'їдять — такою гіркою погинеш смертю". Мужній же Калістрат відповів: "Покладаюся на Бога кріпкого, Бога живого, що той збавить мене від вуст лев'ячих і забере з лап песячих єдину мою душу, що єдина тільки в цілому цьому полку знає істинного Бога, на нього ж уповаю, що не тільки єдину душу мою, але з багатьма звідси візьме душами, давши їм пізнання пресвятого імені свого".
Цими словами сильно розгніваний, воєвода звелів череп'я гостре по землі послати і по ньому святого Калістрата голого і простертого волочити довго — прикладав біль до болю від ран його тілу. Коли ж ті муки святий перетерпів, звелів мучитель у горло йому, наливало вклавши, воду лити, ніби у міх шкіряний. Коли це вчинили, рече мучитель: "Коли не покладеш жертов богам, Калістрате, то вкину тебе в море, боюся-бо, аби ти й інших не звабив воїнів, коли не погублю тебе швидше". Відповів мученик: "Ти, о пребеззаконниче! Печешся, стерігши стадо, що є під отцем твоїм дияволом, щоб не умалилося, я ж уповаю на Бога, що приверну їх Христу моєму і в істинній вірі утверджу, і посеред цього міста церкву йому збудую". Воєвода ж вельми ярістю розпалився й рече: "Нечестивче й окаянче! Смерть уже над головою твоєю, а ти церкву мислиш будувати і багатьох до Бога свого приводити!" Це сказавши, повелів міха шкіряного принести, в нього-бо святого мученика вклавши, вкинув у глибину морську, а сам стояв на березі, бажаючи бачити його потоплення. Міх-бо той, у якому святий Калістрат, як Иона в череві китовому, сидячи, молився, за Божим зволенням водною течією кинуто на гострого каменя, що трапився там, у морі, і розчахнувся, святого ж Калістрата два дельфіни, на хребта свого взявши, по водах носили, невдовзі й на берег винесли і залишили. Святий же весело співав: