Так святий Калістрат із дружиною своєю добре труждався, стоячи аж до крові за Господа свого. Святі ж їхні мощі зібрано і чесно поховано було тими сто тридцятьма воїнами, котрі в Христа повірили; вони ж згодом і церкву над святими їхніми мощами збудували, і збулося пророче святого Калістрата слово, яке до Персантина говорив: "Посеред місця цього церкву зведу, хоча й не житиму". Отож після страдницької його смерті збудувалася і прославлювано в ній ім'я Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, йому ж і від нас буде слава навіки віків. Амінь.
У цей-таки день у Пролозі покладено пам'ять святих апостолів Марка, Архистраха та Зіна, дивись про них січня місяця в 4-ий день. У той-таки день святої мучениці Єпихарії, яка постраждала в царство Діоклитіянове. І преподобного Ігнатія, ігумена з Кападокійської єпархії, що в царство Никифора Фоки та Івана Цимисхія догодив Богові.
І преподобного Саватія Соловецького: житіє його шукай місяця квітня у 17-ий день.
Місяця вересня в 28-ий день
Житіє преподобного отця нашого Харитона-Ісповідника
Преподобний Харитон був од Ликаонської єпархії, жив у місті Іконії, християнин благочестивий і в чеснотах достатній. Цей у часи Авреліяна, злочестивого царя, виявився ісповідником імені Ісуса Христового, коли безбожне повеління від царя вийшло в усі країни, щоб примушували християн класти жертви ідолам, а хто не покориться звеленому, убивати. Тоді в Іконії на таке діло Харитон, як перший, котрий сяяв серед християн благочестям і чеснотами, узятий був ігемоном тієї країни і, зв'язаний, приведений на суд нечестивих, де допитав його ігемон, кажучи: "Чому високоіменитим богам не кланяєшся, їм-бо цар і всі народи голови свої смиряють?" Відповів Харитон: "Всі боги язичницькі — біси, що колись через гордість свою, бо хотіли вишньому уподобитися Богові, звержені були із небес до пекла в безодню; тепер же від безумних і зваблених людей хочуть як боги пошановуватися. Одначе вони й ті, що поклоняються їм, невдовзі згинуть і, як дим зникає, зникнуть — через те їм не поклоняюся, бо маю істинного Бога, якому служу й поклоняюся, що є Творцем усіх, Спасом світу, що пробуває вовіки". Рече ігемон: "Першою своєю жорсткою відповіддю постав ти як достойний смерті, адже дерзнув ганити безсмертних богів, і нас, котрі їм поклоняються, безумними і звабленими називаєш. І вже досить, щоб твоя лихославна голова була мечем усічена, але оскільки боги наші є довготерпеливі і нешвидкі до відомсти безчестя свого, через це і я потерплю тебе й не губитиму, аби ти прийшов до тями, уцнотливившись, і приніс із ними жертву цим, що їх тепер ганиш, і випросив у них прощення за піднятий гріх свій. Вони ж, як незлобливі, готові прийняти тебе, вибачивши твоє безчестя". Відповідає Харитон: "Коли ідоли ваші боги є, то зле чиниш, ігемоне, терплячи мою докуку, якою я їх безчещу; кожен повинен за честь Бога свого стояти і ревність за ним являти. Коли ж не є вони боги, то марно їм поклонятися велиш, адже відомо, що ніяка мука не відторгне мене від живого Бога і не прихилить до пошанування поганих ідолів. Є я учень блаженної Теклі-першомучениці, яка, ніби світло, в цьому нашому Іонікійському місті зорями мученичества засіяла, наставлена до подвигу від святого Павла, учителя великого, з ним-бо і я тепер, кажучи: "Хто нас розлучить від любові Божої? Чи скорбота, чи утиск, чи переслідування", чи біда, чи меч чи щось інше жорстоке?" Рече ж ігемон: "Коли б боги наші не були богами, як ти кажеш, то не дали б нам щасливого життя, і багатства, і слави, і здоров'я". Відповів Харитон: "Зваблюєшся, ігемоне, гадаючи, що все це маєш від несправжніх твоїх богів, які і самі є злидарі і нічого не мають, окрім погибелі своєї; біси навіть у свинях не мають влади без попуску Божого. Ідоли ж, як можуть щось комусь дати, самі нічого не маючи, не простягнуть-бо рук своїх, не підуть ногами, не промовлять язиком, не побачать очима, не почують вухами — бездушні вони є, і коли хочеш пізнати істину, випробуй речево і марноту їхню побачиш: приклади свічку запалену до вуст ідола і опали його: чи ж заболить? Візьми сокиру й відсічи йому ноги, чи ж закричить? Принеси молота і побий ребра йому, чи ж застогне? Воістину нічого не почуєш, не мають-бо ані життя, ані дихання". Це почувши, ігемон запалився гнівом і, ніби п'яний, закричав з ярості, не даючи більше святому слів поширювати. Відтак звелів тим, що біля нього стояли, схопити його, і оголити, і, простягти на землю хрестоподібно, нещадно жилами бити. Святий же доблесно терпів, зволяючи померти за Ісуса Христа, аніж, відступивши від свого Творця, беззаконно жити. Коли били святого, запитував його мучитель: "Чи покладеш жертви безсмертним, Харитоне, чи багато ран тілові своєму взяти хочеш?" Відповідає мученик: "Коли б мені можливо було тисячекратно померти за Спаса мого, то більше зболив би, аніж тимчасово жити і бісам поклонятися!" Тоді по всьому тілу битий був святий, що й нутрощі його стало видно, аж плоть від кісток відпадала, кров же, як ріка, виливалася, і було все тіло його цілковитою раною. Тож перестали бити, бачачи, що він ледь живий і, гадаючи, що вже скоро помре, взяли на рамена і віднесли його до темниці, не міг-бо сам і трохи ступити ані говорити щось і ледь-ледь дихав,
такий оранений був, і, поклавши його в темниці, відійшли. Бог же, бачачи терпіння страждальця свого, покріпив його поміччю своєю і незабаром сцілив його від ран, і того, кого нечестиві сподівалися бачити мертвим, живим та здоровим учинив, щоб міг сказати із Давидом: "Не помру, але житиму і буду звіщати про діла Господні". Виведений був удруге на суд, а коли на ньому ще більше першого показав дерзновення, на більшу запалив мучителя ярість, тож повелів той свічками палити тіло його і настільки припалюваний був, що вся плоть його пеклася, як м'ясо до їжі; він же, радіючи, терпів такі муки за Христа, Господа свого, і знову в ту ж таки був укинений темницю.