Преподобний Герасим, бачучи з молодих літ таку повстриманість, полюбив його. Мав-бо Герасим звичай на святу Чотиридесятницю відходити у найглибшу пустелю, звану Рува, у ній і преподобний Євтимій часом поселявся. Люблячи отож блаженного Киріяка через його велику повстриманість, узяв його із собою. Тим Киріяк в усі дні неділі причащався святих таїн від рук Герасимових і пробував у безмов'ї пустельному до неділі В'їзду Господнього в Єрусалим — і поверталися в обитель із великою для душі користю.
За деякий час преподобний отець наш Євтимій помер. Його ж бо смерть преподобний Герасим пізнав, сидячи в своїй келії: побачив-бо ангелів Божих, котрі із радістю виносили на небо душу преподобного Євтимія, тож, уставши, взяв Киріяка та й пішов у лавру Євтимієву і знайшов його в Господі почилого. Поховавши чесно його тіло, повернувся в свою келію із улюбленим своїм учнем Киріяком. На дев'яте літо приходу Киріякового до Палестини великий угодник Божий Герасим ' перейшов від земних до вічних обителей; Киріяк же знову повернувся до лаври преподобного Євтимія, де раніше від святих його рук прийняв ангельський образ.
Був уже тоді в лаврі ігумен Ілля, у нього Киріяк випросив усамітнену келію і сидів безмовно в двадцять сьоме літо життя свого. І мав він там собі приятеля, одного інока, Тому на ймення, великого в пості і досконалого в житті, до нього мав велику в Дусі Святім любов і користь мали один від одного, були-бо обидва сповнені благодаті Божої. Але недовго дружнім своїм співперебуванням тішилися, розлучило їх Боже зволення таким чином: посланий був блаженний Тома від Фідадиякона в Олександрію щось купити для монастирської потреби; мав іще від Мартирія, єпископа, книги до архієпископа олександрійського Тимотея. До нього ж коли зайшов Тома віддати послання, затримав його архієпископ, побачивши наявно в нього благодать і, рукоположивши його, поставив єпископом Ефиопській країні. Коли ж до неї прийшов блаженний Тома, всю просвітив і чудесні знамення та чудеса сотворив — добре пас доручену собі паству.
Киріяк же святий, позбувшись доброго друга, мовчання взяв і жив, зачинившись у келії, ніби похований у гробі, з єдиним тільки бесідуючи Богом, і побув у тій обителі десять років, у ній-бо і дияконом був рукоположений. У той час обидва монастирі, Євтимієвий та Теоктистовий, були разом, маючи спільне життя і спільний устрій, трималися й однієї великої Євтимія заповіді. Коли ж ворог певне сум'яття вчинив, витворилася між двома монастирями незгода й розділ; тоді святий Киріяк уразився через отой розділ монастирів і вийшов зі своїй обителі, пішов у монастир Сукійський, що його преподобний Харитон збудував та влаштував, був там прийнятий і, як новак, почав проходити послушання. Пробув тут чотири роки у різних службах: і у пекарні, і у лікарні, і, всіх отців утішивши, після чотирьох літ уведений був у святилище, щоб чинити дияконське служення; тут-таки, коли минуло три роки, був поставлений пресвітером — у сороковий рік від народження свого, також канонархом учинений був. Послушання те тримав вісімнадцять літ, а пробув у тім Сукійському монастирі більше тридцяти років. Звіщав сам, що коли був канонархом, не бачило його сонце, щоб їв чи гнівався на когось. Казав і таке: як і в усі вечори, ставав у келії на молитву, починав Псалтир і закінчував до удару в било на полуношне співання.
Побажавши життя жорстокішого, пішов у пустелю в сімдесяте літо від народження свого. Мав із собою одного учня і, йшовши багато днів, дійшов до пустелі, що називалася Натуфа, і поселивсь у ній. Не маючи ж чим живитися, було-бо зело тієї пустелі вельми гірке, помолився Богові і, увірувавши в його благостиню, рече учневі: "Іди, дитино, і збери гірке зело, і звари його. Благословенний Бог усе може, і тим зіллям здолає нас прогодувати". Учинив учень за повелінням святого, Бог-бо живить усіх, що на нього уповають, тож перетворив гіркоту зела того у солодкість, і живилися ним чотири літа. Коли ж кінчався четвертий рік, один муж, старійшина комитів із Текуї, почувши про нього від пастухів, що пасли в пустелі овець, наклав на осла тягар хлібів, прийшов до нього задля благословення та молитви і приніс ті хліби. Киріяк же після молитви бесідував багато із ним про користь для душі і відпустив його із благословенням — відтоді їли ті хліби. Учень же якось зварив зілля без повеління отця свого і коли їв його, знайшов таку гіркоту, що стерпіти її не зміг, аж згубив голоса свого від тієї гіркоти. Старець же зрозумів причину його безголосся, помолився над головою його і дав йому пречистих таїн — і так здоровим учинив. Повчаючи його, сказав: "Не завжди Бог хоче чудеса творити, але тільки в час нашої біди й потреби. Коли не мали ми хлібів, зілля нам Бог у їжу всолодив, тепер же хліби маємо, тож яка потреба чуда того, щоб усолоджувати гірке зілля?" Коли ж закінчилися хліби, знову настала потреба у їжі. І знову рече старець учневі: "Благословен Бог, дитино, збери і звари зілля". Вчинив учень за повелінням і коли настав час їсти, не захотів учень їсти — боявся, щоб знову зле не постраждати. Старець же знаменував варення образом Христа, сам спершу їв, тоді й учень, дивлячись на нього, осмілився покуштувати — і було без шкоди: мали їжу солодку, як раніше, і відтоді знову тим зіллям живилися.