Коли ж наблизилися ми до того місця, зустрів нас лев превеликий та страшний, його ж побачивши, вельми злякався. Іван же, учень святого, уздрів, що я жахнувся, й рече: "Не бійся, брате Кириле, є ж бо цей лев послушником отця нашого і не шкодить братії, яка до нього приходить. Лев же, побачивши, до ми йдемо до старця, відступив із дороги. Уздрівши мене, отець Киріяк сказав: "Це брат монастиря мого Кирило до мене прийшов", — і був мені радий. Учинивши молитву, сіли, бесідуючи, і каже йому про мене учень його Іван: "Отче, брат Кирило, побачивши лева, вельми злякався". Рече ж до мене старець: "Не бійся, дитино Кириле, того лева, бо зі мною пробуває і мале це зілля стереже від кіз диких". Бесідуючи, повідав мені багато про великого Євтимія і про інших пустельних отців, що жили добродійно, також повелів поставити мені пригощення. Коли ж ми їли, прийшов лев і став перед нами, і встав старець, дав йому окрайця хліба, кажучи: "Іди стережи зілля!" Мені ж рече: "Чи ж бачиш, дитино, цього лева? Не тільки стереже зілля, але й розбійників та варварів звідсіля відгонить; не раз-бо люди нападали на вбоге місце це, і проганяв їх лев". Я ж, чуючи це, дивувався й прославляв Бога, що покорив диких звірів, як овець, угодникові своєму. Пробув же в нього один день і немале навчання від нього прийняв. Назавтра сотворив молитву, подав мені благословення і відпустив мене з миром, повелівши учню своєму провести мене. Вийшовши, побачив лева, що на дорозі лежав і дикого козла їв, і стали, не сміючи дорогою йти повз нього. Він же, побачивши, що ми стоїмо, покинув здобич свою і зійшов з дороги, доки не поминули його.
Місце, на якому преподобний жив, було сухе й безводне і колодязя не мало; викопав же блаженний між каміння яму і зібрав у неї взимку воду, і досить йому було на потребу й на поливання зела проздовж усього літа. Якогось року, липня місяця, була спека велика, висохла вода, між каміння зібрана, і печалився святий на безводді. Звів тоді очі до неба й помолився, кажучи: "Боже, що напоїв ти в пустелі спраглий Ізраїль, подай мені і пустелі цій трохи води, необхідної для потреби убогого мого тіла". І тоді з'явилася мала хмара над Сусакимом, де жив, і впав дощ довкола кліті його, і наповнив йому всі ями, що були поміж камінням — так Бог невдовзі послухав раба свого.
Праведно буде й корисно (каже письменник цього житія той-таки Кирило) і це тут сказати, що мені учень блаженного Киріяка отець Іван оповідав:
"Коли ходили ми пустелею, показав мені одне місце, кажучи :"Це поселисько блаженної Марії". Просив його, щоб розповів мені про неї. Він же почав мені повідати. "Було, — каже, — в якомусь часі, ішли ми з другом моїм, братом Парамоном до отця Киріяка. Глянувши ж, побачили здаля якусь постать, що стояла і гадали, що якийсь то є пустельник. І рушили до нього, бажаючи йому поклонитися. Коли ж прийшли до того місця, він тоді від нас сховався. Були ми страхом і жахом наповнені, гадаючи, що лукавого духа побачили, і стали на молитву. Після молитви поглянули туди й сюди і знайшли печеру в землі. І збагнули, що то не дух лукавий, а якийсь раб Божий є, і сховався він перед нами. Прийшли ми до печери і просили його із заклинанням, щоб явився нам, і хай не позбавить нас молитов своїх та пожиточної бесіди. І почули з печери відповідь таку: "Якої від мене хочете користі? Жінка я є грішна й проста". І запитала нас, кажучи: "Ви куди йдете?" Відповідаємо їй: "Ідемо до отця Киріяка-відлюдника. Але повідж нам, Бога ради, яке є ім'я і життя твоє, і звідки ти, і з якої причини прийшла ти сюди?" Вона ж відповіла: "Ідіте тепер, ідіте, а коли повертатиметься, розповім вам". Ми ж клялися, кажучи, що "не відійдемо, доки не почуємо від тебе імені й життя твого". Вона ж, бачачи, що не хочемо відійти, почала із печери, не являючись до нас, оповідати про себе таке: