Выбрать главу

Почули про нього святі отці, ті, що в пустелях, і дивувалися дивному його починанню - ще-бо ніхто собі такого життя не винайшов, щоб на стовпі стояти. І захотіли скусити духа, який у ньому був, послали до нього, кажучи: "Чому отецьким шляхом не йдеш, але інший якийсь новий ти винайшов? Зійди-бо із стовпа і наслідуй життю давніх пустельних отців". Навчили посланців: коли б не покірним явився і не побажав зійти, то хай силою стягнуть його зі стовпа, а коли послухає і зійти захоче, то хай залишать його так стояти, як він почав; од цього (казали) звісно стане, чи новозачате життя його від Бога є; коли ж послушливий явиться так і буде. Посланники дійшли і звістили йому, що від собору святих отців пустельних вони є. Він-бо ступив ногою на драбину, бажаючи зійти долі, і закричали посланії "Не сходь, святий отче, а пробувай, як ти почав; тепер-бо знаємо, що твоє почате діло від Бога є, він тобі, помічником хай до кінця буде!"

Прийшов до нього і Домн, патріярх антіохійський, що був по святім Мелетії і, побачивши таке його життя, здивувався і багато з ним про користь душі бесідував, сотворив там літургію і причастилися обидва тайн божественних і повернувся пастир в Антіохію, а преподобний більше подвизався, озброюючись на невидимого супостата.

Тоді диявол, що заздрить добру, перетворився на ангела світла і з'явився святому біля стовпа з вогненною колісницею та кіньми вогненними, ніби з небес сходив, і сказав: "Почуй, Симеоне. Бог небес та землі послав мене до тебе, як це бачиш, з колісницею та кіньми, щоб наче Іллю взяв я тебе в небо; достойний-бо ти честі такої ради святості життя твого; і прийшов уже час твій, щоб плоди трудів твоїх понести, і приймеш вінця доброти від руки Господньої; іди-бо, не гаючись, рабе Господній, щоб побачив Творця свого і поклонився йому, адже тебе за образом своїм створив. Хай же уздрять тебе ангели і архангели із пророками, апостолами й мучениками, адже тебе бачити бажають". Це й тому подібне говорив біс, не пізнав святий зваби ворожої і промовив: "Господи, чи хочеш мене грішника в небеса взяти?" Двигнув праву ногу, аби ступити на вогненну колісницю, однак простяг і руку праву, щоб ознаменуватися хрестним знаменням, і тоді диявол із колісницею та кіньми зник, як порох, що вітром змітається. І пізнав Симеон бісівську звабу, каявся, а ногу свою, якою хотів на колісницю бісівську ступити, так покарав: стояв на тій нозі цілий рік. Диявол же, не терплячи такого його подвигу, уразив ногу його лютою виразкою і зігнило на ній тіло, примножилась і черва, і тік із виразки гній із червами по стовпі на землю. Один юнак, на ім'я Антоній, котрий бачив і описав це, збирав черву, що падала на землю, за повелінням його, знову носив на стовпа до доброго страждальця. Він-бо, наче другий Йов терплячи, прикладав черву до виразки, кажучи: "Їжте, що вам дав Бог!". У той час сарацинський князь Василик багато чував про святого Симеона, прийшов до нього і бесідував із ним, велику користь брав і повірив у Христа. Побачив-бо черв'яка, що впав на землю, узяв його в руку свою і відійшов. Послав за ним услід преподобний, кажучи: "Навіщо взяв у руки свої смердючого черв'яка, що упав від зігнилого тіла мого?" Василик-бо розтулив руку, з'явив безцінний бісер і каже: "Не є то черв'як, а бісер". І проказав преподобний: "За вірою твоєю хай буде тобі!" І так сарацинин узяв благословення, пішов додому.

По численних же літах матір його Марта, довідавшись про нього, прийшла побачити сина й багато плакала при дверях, але не захотів преподобний бачитися з нею, послав до неї, кажучи: "Не журися за мною, мати моя, нині, коли будемо достойні, в іншому віці побачимося!" Вона ж ще більше захотіла побачити його. І послав до неї блаженний, знову молячи: хай почекає трохи при мовчанні. Вона-бо прилягла там, перед дверима загорожі і віддала дух свій Господу, а коли довідався святий про кончину її, звелів принести її перед стовпа і дивився на неї, помолившись за неї зі слізьми. А коли він молився, її святе тіло здвигнулося і всміхнулася лицем. Усі, що дивилися, хвалили Бога; і поховали її перед стовпом його, і коли молитву творив, поминав її двічі щодня. Після цього люди знову змінили стовпа святого і поставили йому стовпа на сорок ліктів; на ньому бо стояв преподобний аж до блаженної кончини своєї.

Місце те, що на ньому влаштував дивне своє життя преподобний, не мало поблизу води, але її приносили віддаля, через що велика скорбота була для людей, що приходили, і худобі їхній. І побачивши преподобний скорботу їхню, що була від нестачі води, помолився старанно про це Богові: хай подасть воду, як колись спраглому Ізраїлю в пустелі, і близько десятої години дня раптово струснулася земля і розсілася зі східного боку огорожі його, і там утворилася немов печера, яка мала над сподівання багато води, і звелів святий більше розкопати місце те на сім ліктів, звідкіля почало дуже багато виходити води.