У той день, у який помер преподобний Симеон, учень його і наслідувальник святого його життя преподобний Данило, що невдовзі перед тим часом також мав зійти на стовпа при гирлі Чорного моря поблизу Цариграда, бачив безліч воїв небесних із того боку, де був стовп преподобного Симеона, що йшли від землі до неба, а посеред них вознесену радісну душу святого Симеона. І не тільки, але і блаженний Авксентій, що з , пустелі був прикликаний на Халкедонський собор, те ж саме бачив тоді, у Витинії бувши. Коли ж покладено було чесні святого Симеона мощі на уготоване носило, патріярх хотів узяти на благословення трохи волосся від бороди його святої, простяг руку і ніби всохла рука його. І було велике про нього моління до Бога й угодника Божого, тоді оздоровіла рука його. Узявши чесні ті мощі, із псалмами та співом понесли в Антіохію, і вийшло все місто назустріч. Був тут чоловік німий та глухий сорок років, цей як уздрів святе тіло преподобного, враз набув слуха і мови своєї і впав перед святими мощами, й закричав: "Добре прийшов ти, рабе Божий, це ж бо прихід твій сцілив мене!" І прийняли антіохіяни тіло святого ліпше золота та срібла, понесли у велику церкву, де багато чудес та сцілень бувало при гробі його. Через кілька років збудували церкву на ім'я преподобного цього Симеона-стовпника, і сюди перенесли святі його мощі. Помер преподобний у царство Лева Великого (за свідченням Георгія Кедрина та інших), в четверте літо царювання його, що було в рік від Різдва Христового чотириста шістдесятий. І посилав цар Лев до антіохіян, бажаючи, щоб дали йому перенести мощі преподобного до Царгороду, але вони не захотіли позбутися такого заступника, сказали посланцям царевим: "Оскільки місто наше стін кам'яних не має, впаде-бо чи гнівом царським розорене, чи від великого землі трясіння зруйнується, через те святе Симеонове тіло сюди внесемо - хай буде нам стіна і захисток". Одначе потім деяка частина від мощів Симеона-святого була перенесена до преподобного Данила-стовпника на його прохання, як про те в житії того святого Данила пишеться.
На місці ж тому, де стовп преподобного Симеона, люди церкву в ім'я його хрестоподібну, вельми красну, і монастир великий влаштували. Здійснив преподобний обітницю свою, що її вирік Антонію-учню у видінні, що не мав залишити свого місця, бо чудеса там не припинялися і сцілення хворим продовжувалися. В усі-бо літа, в день пам'яті його, з'являється зірка велика над стовпом, і весь край той ояснює. Про явлення зорі тієї багато історіографів свідчать, передовсім Євагрій Схоластик, що бачив те своїми очима. Не замовчимо й цього, що той-таки Євагрій пише: оскільки місця це святе жінки не можуть одвідати, то немала бувала щодо цього сторожа, щоб не осмілилися торкнутися порогу нога жіноча, адже навіть матері преподобного ввійти не було допущено. Оповідають, що одна жінка одяглася чоловіком, щоб не бути пізнаною і в церкву святого ввійти, але як тільки торкнулася порогу церковного, відразу ж таки впала мертва. Коли ж туди й приходять жінки, як пише Никифор, то не дерзають наблизитися до огорожі, тільки стоять віддалік і творять молитви свої, на стовпа позираючи. І не позбавляються благодаті преподобного, але поміч і всілякі сцілення приймають ті, що приходять із вірою, і повертаються радісно, дякуючи Богові в Тройці єдиному, Отцю, і Сину, і Святому Духу - йому ж честь і слава, й поклоніння нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.