1 святої мучениці Каллісти і єдинородиих її по плоті братів Євода та Єрмогена, що в Никомідії за Христа посічені мечем поклали голови свої.
Місяця вересня в 2-ий день
Житіє і страждання святого мученика Маманта
Христовий мученик Мамант батьківщину мав Пафлагонію; батьки його знамениті: батько його був Теодот, мати ж його Руфина - обидва з великого патриціянського роду, славні, й багаті, й осяяні благочестям. Вони, коли в середині себе довго таїти не могли своєї до Христа віри і дбалої любові, явили перед усіма своє сповідане благочестя і до нього багатьох приводили. На них учинили донос Олександру, що був тоді намісником міста Гагрського, йому ж було звелено від царя, щоб честь богів їхніх усією старатливістю розмножував і возносив, а християн, яких би виявив і тих, що не слухаються їхнього повеління, хай мучить і віддає смерті. Олександр привів перед судисько своє Теодота, примушував його покласти жертви ідолам, але той і чути не хотів наказаного Олександром. Той, хоч і готовий був мучити неслухняного, але утриманий був великим доброродством Теодотовим, не годиться-бо йому безчестити й мучити патриціянських дітей без. повеління царського. Тому послав його до Кесарії Каппадокійської до Фауста-князя, той наскільки був у своєму безбожному безчесті м'яікіший, настільки являвся лютіший до християн. Він Теодота побачив і вкинув його в темницю. Дружина його блаженна Руфина, хоч і вагітна була, одначе слідувала за мужем своїм і з ним укупі до темниці пішла і страждала в ній заради Христа. Теодот же, бачачи неміч тіла свого і думаючи про суворість мучителя, вдався до Господа із старатливою молитвою, бажаючи ліпше вмерти, аніж супроти благочестя зігрішити, коли не зможе винести тяжких мук. І сказав у молитві своїй таке: "Господи, Боже сил, Отче улюбленого Сина твого, тебе благословляю і прославляю, що сподобив мене заради імені твого бути вкиненим у цю темницю, але молю тебе, Господи, прийми душу мою в узах оцих, знай неміч мою, хай ніколи не похвалиться ворог мій щодо мене!" - так він молився. Бог же, що "створив серце кожного з нас, розуміє всі наші діла", почув молитву вірного раба свого, щоби дав йому блаженну кончину, вивів із темниці душу його і вселив його у світлі обителі небесні. Дружина ж його, блаженна Руфина, терплячи нестатки і скорботу в'язничні і обійнята великою за чоловіком печаллю, передчасно народила дитину чоловічої статі. Позираючи на дитя і на мертве тіло чоловіка свого, закричала до Бога із зітханням та слізьми, кажучи: "Боже, що створив чоловіка і від боку його створив Єву, повели, хай і я тим-таки шляхом піду, яким піде чоловік мій і розріши мене від малочасного цього життя, прийми у вічні свої покрівлі, а народжене дитя ти виховай так як знаєш - ти йому будеш батько й матір, і оберігач життя його!" Так та чесна і свята жона в печалі своїй до Бога гукала, була ним почута, і від вуз плотських розрішена - пішла на вічну свободу, віддавши дух свій у руки Господові, а дитя посеред мертвих батьків своїх залишилося живе. Тоді Господь, який пильнує дітей, доброзволив відкрити про нього одній доброрідній та благочестивій жінці, що жила в Кесарії, ім'я її було Аммія, і звелів їй через ангела свого в нічному видінні, кажучи, щоб випросила у князя тіла святих, що померли в темниці і хай поховає їх чесно, дитя ж хай візьме собі і виховає його замість сина. Вона, вставши, пішла швидко за повелінням Господнім і просила князя, щоб повелів їй узяти з темниці тіла померлих в’язнів . Бог же схилив на милість немилосердне серце князя і не заборонив, щоб було на бажання тієї чесної жінки. І ввійшла Аммія в темницю, знайшла тіла обох, що лежали вкупі, посередині між ними - дитя з лицем світлим та веселим. Тіла-бо святих узявши, поховала чесно в саду своєму, дитину ж прийняла і полюбила, як свою рідну, вигодувала по-християнському, була-бо бездітна і вдовою цнотливою. Дитя, виростаючи, не говорило п’ять років, потім до Аммії, що була йому другою матір'ю, прорекло таке слово: "Мамма!" (що по-римському значить "груди" чи "мати"), і від того слова Мамантом прозваний був. Потім дала його та мати в науку письма, де невзабарі перевищив усіх своїх однолітків, що всі дивувалися гостроті розуму його.