Архиєреї ж київські, що керували один за одним, за такий його боговгодний труд, який був у ті часи святій Церкві вельми потрібний та добро-корисний, виводили його на всілякі ігуменства, і був він ігуменом в Києво-Кирилівському монастирі, у Петропавловському Глухівському, у Святоспаському Максаківському. Потім в Обмочевському, тобто Батуринському, де за його ігуменства помер паризький учитель Адам Зерникав, про якого в "Апології проти лютеран" преосвященний Теофан Прокопович, котрий був тоді Києво-Братським ректором, так писав: "Блаженної пам'яті Адам Зерникав, коли здобув вельми дбале старання до пізнання того діла, тобто про походження Святого Духа, і всі докази чітко роздивився в самій суті істини, якими латинники величаються, від писання та свідчень святих отців переможений, покорився, щоб знайти засіб для безпечного спасіння свого, залишив свою вітчизну, як самовільний вигнанець, і поза батьківщиною шукав небесної вітчизни (до неї-бо від Бога був вибраний) у нас, в Малій Росії, і створив за майже тридцять років, що минули, вельми велику рукописну книгу, повну безмірного і твердого вчення; у тій книзі показав краще за інших усіх про Святого Духа, що ісходить від самого Отця, оскільки ви, каже, лютерани, в посланні своєму до отця Михаїла Схимонаха від вашого ісповідання до нас звертаєтеся. Це як гадаєте, і від Августина слово приводите: без усякого, кажете, сумніву твердо належить визнавати, що той-таки Дух Святий є один від Отця і Сина - Дух від Отця і Сина ісходить. Замість відповіді на це слово, начебто Августинове, посилаю вам два трактати вищепохваленого автора Адама Зерникава, у яких він нечуваним ученням багато заявляє про псуття та розтління від латинників у писаннях східних та західних отців про походження Святого Духа - діло давно бажане, але досі, наскільки я можу знати, на викриття такого від латин діла не покусився, хіба хтось із наших одне чи друге слово якогось святого примітив був. Прочитайте, прошу, ці два трактати, і що ви про них думаєте, як вам завгодно, нам сповістіть; я ж настільки не маю в тому сумніву, що супроти того писання жодного не може бути достойного заперечення, що навіть не можу збагнути і зрозуміти, який би міг бути доказ до заперечення. Такий ото муж Адам Зерникав, славлений досить і шанований у Парижі поміж учителями, помер як один з останніх ченців у Батуринському монастирі в час ігуменства преосвященного Димитрія. Після його смерті згадана книга того вчителя, його працею складена и написана, віднайшлася і вельми потрібна стала для викриття відступництва і помилок, як папського, так і лютеранського і кальвінського". До цього місця з "Апології".
З передмови до вересневої "Четьї Мінеї" можна побачити і визнати, що святий Димитрій, маючи ревність безмовно трудитися в проповіді Божого Слова, залишив батуринське ігуменство і переселився в Києво-Печерську лавру в часи архимандритства Варлаама Ясинського, який став потім київським митрополитом, він-таки, за порадою соборних отців і братії святої лаври, доручив йому діло житія святих зібрати й написати. І він, після довгого і смиренно-мудрого відмовляння, поклав надію на Божу поміч і на молитви Пречистої Матері життя і всіх святих почав вершити з великим старанням вручене йому діло. І, створивши першу книгу трьох місяців і видавши друкарським відтиском, дістав грамоту з благословенням від святійшого патріярха всеросійського Адріяна, і цю грамоту видруковано в грудневій "Четьї Мінеї", у ній святому Димитрію достатня похвала і подяка за першу книгу житій святих, щоб і надалі від того діла не відходив, але дбав би довести до кінця, подавалося архипастирське умовляння та благословення.