"Пам'ятайте мученика святого, поскільки у видінні його бачите; поскільки на місці цім зібрані, помічника його маєте; поскільки тим, що ім'я його закликають, самим викажеться ділом; поскільки заблудлих на життя наставив; поскільки життя продовжив - всі, спільно зібравшись, хвалу мученику принесіте!" Із цих слів Василія Великого з'являється, що численні сцілення та чудеса при гробі мученика святого Маманта здійснювалися.
Не випадає і про те промовчати чудо, що коли Юліан-відступник ще юний був і хотів від себе виказати благочестя, хоч уже і вовком в одежі овечій ходив, почав будувати святому мученику Маманту над його гробом церкву предивну великим коштом, але це чинив не від благочестя, а від марнославства та лицемір'я; тоді воістину чудо було видно преславне, бо створене вдень падало вночі, а стовпи поставлені перетворювались у гору; одне каміння не могло добре у стіну вкластися, інше тверде бувало, аж годі було всікти його, інше ж у порох розсипалося; крейду й плінти щоранку знаходили ніби від вітру розсипані й розкидані з місця свого - і це було викриття його злочестя, знамення майбутнього на Божу церкву його гоніння. Таке чудо творилося над гробом святого, і не бажав святий, щоб створено було йому храм, через те, що від нього невдовзі мало благочестя руйнуватися. Молитвами, Господи, мученика твого Маманта створи з нами знамення на добро і збав нас од тих, що гонять нас, хай прославимо тебе із Отцем і Святим Духом навіки віків, амінь!
У той-таки день житіє у святих Отця нашого Івана Пістника, архієпископа Константина - града
Той, що у святих, отець наш Іван був при Юстині, і Тіверії, і Маврирії царях, народжений у Константині-граді, спершу злотиці виготовляв, муж благочестивий, жебраколюбець і странніх любитель, і Бога боявся. Він чорноризця, на ім'я Євсевій, що з Палестини був, прийняв і з ним пробував. Якось ішли вони дорогою, чорноризець ішов з правого боку від Івана і ніби хтось незнайомий сказав йому: "Не подобає тобі, отче, з правого боку великого йти. Бог-бо провіщає про нього, що має бути йому вручено архієрейство велике. Це почувши, чорноризець повідав блаженному Євтихію, патріархові царгородському. Патріарх же радив постригти Івана, як достойного церковного притчу. Випало йому і стояти в церкві святого Лаврентія на молитві і таке бачити одкриття: безліч святих побачив в олтарі і всі білими і блискучими одежами одягали себе і співали чудову пісню. А котрийсь пішов, несучи одну посудину, з якої, беручи щедро, подавав жебракам численним, що зійшлися, але посудина не порожніла. Один же із жебраків від тісноти закричав: "Господи, помилуй! Доки зможе не спорожнитися це вмістилище, щоб порожнє було!" І одразу спорожніло. Це видіння преподобний бачивши, отямився і подивлявся баченому. Це, як гадаю, передбаченням було його санові і великого до жебраків милосердя.
Минуло-бо немало часу, помер Євтихій, патріарх Цареградський, і Бог зволив, що Іван, як достойний, вибраний був і затверджений на хіротонисання, але не дозволяв, аж доки не побачив такий страшний жах: з одного краю бачив море, що до небес рухалося, і піч вогненну страшну, з другого ж краю ангелів безліч, що віщали йому таке: "Не приймеш престолу? Інший буде, а ти від усіх нас покараний будеш". Цьому проказаному йому ангелами із погрозою, повинувався і, не бажаючи (кари), поставлений був патріархом Константина-града. Цілковите пощення і життя чисте з усією добродійністю аж до кінця мав; ще свідчу чудеса його: море, що хвилювалося вельми, молитвою і хрестним знаменням у тихе перетворив; сліпня одного на ймення Іван із Гази, просвітив, поклавши на очі його частку від Тіла Христового, кажучи: "Хто сцілив сліпого від народження, той хай сцілить і тебе!" — отож сліпий і прозрів Якось, за попущенням Божим, був мор великий у Царграді, і молився преподобний: хай відверне Бог праведний гнів свій! Повелів одному із слуг своїх узяти дві посудини, одну повну каміння дрібного, друга ж — порожня, і стояти цілий день на місці там, де зносили мертвих, і перераховувати їх, перекладаючи каміння від повної посудини до порожньої. Порахував слуга, визначив у перший день знесених мерців триста, двадцять і три і звістив святому. Прорік святий, що мор має припинитися, що з'являлося щодня: бо наступного слуга, стоючи на тому ж місці й рахуючи, визначив менше знесених мерців, в третій день ще менше, а на сьомий цілком припинили сікти раптові смерті, за приреченням святого і за молитвами його. Повстримність його така була: щоб проздовж шести днів не приймати йому їжі, на сьомий з'їсти мало що від городнього зела, чи від дині, чи від грона, чи від смокви — таке прохарчування мав у всі літа святительства його. Сну приймав же вельми мало і то, сидячи, шнурок малий до свічки приліпивши, ночви з водою підставляв, тож коли пригорить свічка, впаде шнурок у ночви і почується сплеск, і так його розбудить. У молитвах пробував безперестанно і в подвигах численних, із пристрастями борючись. Варварські находи не раз повернув назад і від пагуби місто збавив молитвами та постом. Паству свою беріг од ворогів видимих і невидимих. Був-бо милостивий вельми, отець сиротам, годівник жебракам, збавитель ображеним і ревнитель по Бозі, будь-яку злобу викорінюючи. Якось у п'ятницю звіщено було святому, що завтра буде кінське змагання, випадала-бо субота, п'ятдесятна. І відповів святий: "Кінського змагання на святу П'ятдесятницю хай не буде!" - і впав на коліна, помолився Богу, щоб послалось якесь знамення для страху і відставлення такої справи, що і сталося: багато людей зібралося на місці, де звичай мали, і коли почалося видовисько ігриськ, раптово сталася буря сильна, грім і блискавки і спав дощ, і град великий, що всі зі страху розбіглися з видовища.