Такий ото трудолюбець, тож хай світильник не ховається під спудом. За згодою тодішніх малоросійських архиєреїв, тобто преосвященного Варлаама, митрополита Київського, і преосвященого Івана Максимовича, архиєпископа Чернігівського, був уведений архимандритом в Єлецьку Чернігівську обитель, а потім переведений архимандритом в монастир всемилостивого Спаса Новгородка-Сіверського монастиря, а звідти по іменному великомонаршому указу блаженної і вічнодостойної пам'яті государя імператора Петра Великого посвячений у Москві в митрополита Тобольського і Сибірського. Але після посвячення був пойнятий тяжкою хворобою, в якій благоволив його відвідати сам монарх і зрозумів, що така хвороба йому випала від певної печалі, яку він йому зголосив таким чи подібним чином: "Від того, - сказав, - моя печаль, що мене у важку і жорстоку сторону посилають, здоров'ю моєму невиносну і шкідливу. А на мені є обов'язок кінчати житія святих для загальної користі Церкві". І, почувши від нього такий благословенний резон, богомудрий і благочестивий монарх звелів перевести його митрополитом у Ростов замість померлого тоді преосвященного Іоасафа, митрополита Ростовського, і переведений між патріаршеством в літо 1702, січня в 4 день, була тоді неділя перед Просвіченням. А на престол у Ростов прийшов березня в перший день, була тоді друга неділя Великого посту. А прибувши, віддав звичайному похованню того преосвященного митрополита Іоасафа, котрий викопав ще за життя свого в соборній церкві могилу собі і поставив для себе в ній привезеного із Москви кам'яного гроба, в якому тіло його при похованні поставлено в дерев'яному гробі святим Димитрієм.
Вступивши на престол, святий Димитрій говорив у церкві таке:
Перше слово
Бога, що все на користь будує, зволенням, повелінням пресвітлого монарха, благовірного великого государя нашого царя і великого князя Петра Олексійовича, Великої та Малої Росії самодержця, і зволенням та благословенням усього собору, прийшов моя недостойність сюди, на престол пречесної Ростовської та Ярославської митрополії. О возлюблені вівці словесного Христового стада! Мир вам віщаю, мир цьому пречесному Матері Божої храму, мир богоспасенному місту Ростову, мир богоспасенному місту Ярославлю; мир благословенному місту Угличу і всім благословенним цієї єпархії церквам та містам, мир і благословення! Мир жительству та співжительству вашому, мир домам вашим, мир серцям вашим, як і апостол каже: "І мир Божий хай оселиться у серцях ваших, тоді і призвані будете". Хай не сумниться серце ваше від мого до вас приходу, дверима-бо я ввійшов, а не заліз інакше, не шукав, але мене знайдено, і не відав я вас і ви мене не знаєте, а послали мене до вас долі Господні, ті, яких безодня велика. Я прийшов не для того, щоб служили мені, а щоб послужив я вам за словом Господнім: "Хай слугою вам буде" (Мт. 24, 11). Прийшов я до вас з любов'ю, сказав би, що прийшов як батько до дітей, але інакше скажу: прийшов як брат до братії, як друг до люб'язних друзів, адже і Господь-Христос не соромиться нас братією називати. "Ви друзі мої", - каже (Ів. 15, 14). Тому не називаю вас раби, але друзі, а ще чесніше та дивніше, що отцями собі називає улюблених своїх, кажучи: "Цей мені отець і мати, хто творить волю Отця мого небесного, - тож і ваша любов - мені й отці, і брати, і друзі. А коли і отцем мене назвете, то я по-апостольському до вас віщаю: "Чада мої, доти хворію, доки не ввійде у вас Христос".
Прийшов до вас шляхом тим, яким колись приходив із Києва сюди святий отець наш Ісая, ростовський чудотворець, той на це місто приніс благословення від благодаті, вилитої з висоти на новий Атон, або, ліпше кажучи, на новий Єрусалим, на Києво-Печерські гори; тими-то святого Ісаї слідами і я, грішний, із Києва прийшов, кажу: хай буде на місті цім благословення Боже, Богородиці, преподобних отців наших Антонія та Теодосія, та інших печерських чудотворців, які спочивають нетлінно, а весь усесвіт чудесами освітлюють.