За немалим часом, коли Константій, син великого царя Константина поставив спільником царства свого Галлія, брата Юліянового, сина дядька свого (бо не мав своїх дітей, щоб у його царства були спадкоємці), так от, тоді новопостановлений цар Галлій прийшов у Антіохію, переніс мощі святого Вавила і з ним трьох отроків, що постраждали, на місце, що зветься Дафніс. Про місце те говориться, що має найменування своє од однієї дівиці, званої Дафніс, що там від Аполлона тікала, як оповідається в еллінських байках. Було ж те місце вельми гарне, кипарисним деревом обсаджене та інших високих дерев гаями огороджене, родюче й просторе, мало стік води, що швидко текла, посередині ж був храм ідольський, у ньому ідол Аполлон, майстерно створений , який відповіді давав тим, що запитували його; біс же, що в ньому сидів, відповідав людям. Туди сходилися люди поклонятися ідолові і всілякі ігри та погані діла творили. Вищеназваний Галлій був благочестивим християнином і хотів відвернути язичницьких людей від їхньої безбожності, не можучи того Дафниного місця та ідольського храму, що в ньому був, розорити, боявся, щоб не почалася війна від народу еллінського - було-бо ще незчислене множство там еллінів, готових справді й померти за поганих своїх богів. Через це спорудив там малу церкву і, як говорилося, переніс у неї мощі святого Вавила з трьома дітьми й поклав їх у великому кам'яному ковчезі, щоб нечестиві люди, які збиралися на це місце, могли помалу навертатися до Христа, бачачи чудотворні сили, що бували від мощів святих. Коли ж після вбивства Галлія і після смерті царя Константія, зацарював Юліян Відступник і пішов на персів, прибув до Антіохії, прийшов до ідола Аполлона у храм його, і поклоняючись із жертвами, і запитав ідола щодо перемоги: чи пересилить він персів. Ідол не відповів йому, оскільки принесено було мощі святого Вавила на те місце — утік біс і замовк ідол, не відповідаючи ані на жодне запитання. Про це з великою печаллю звістив біс жерцям Аполлоновим, що там були: не може їхній Бог говорити через Вавилові мощі. Довідавшись про те, Юліян повелів галілеянам (так християн звали) забрати звідтіля мощі із кам'яним ковчегом. Зібралися вірні, всі, скільки могло їх тоді в Антіохії бути, від малого до великого, із псалмами та піснями, понесли в місто святого Вавила і трьох дітей, кам'яний той ковчег ланцюгом тягнучи за собою і співаючи: "Нехай посоромлені будуть усі, що ідолам служать, хто божками вихваляється" . Після ж перенесення святих мощів упав вогонь із небес на храм Аполлонів і спалив його з ідолом на посоромлення нечестивим. Вірні ж раділи, хвалячи Бога, йому ж слава вовіки. Амінь.
У той-таки день житіє святого пророка Мойсея-Боговидця
Після смерті Йосипа в землі Єгипетській, рід Якова, батька його, за багато сот літ настільки примножився, що вся земля та наповнилася людьми ізраїльськими — від них могли йти на війну по шістсот тисяч мужів. Тоді цар єгипетський, боячись, щоб колись, погодившись із ворогами їхніми, відіб'ють у єгиптян землі, повелів при-ставникам своїм пригноблювати людей ізраїльських якомога роботою та биттям. Від багатотрудного ж їхнього поту зведено міста знамениті не так заради потреби як марнославства і щоб до кінця умалити рід жидівський. Одначе на скільки їх гнобили та мучили, настільки вони більше множилися: не можна-бо тих умалити людей, яких Бог примножити й возвеличити захотів. І хоч велів цар повитухам єгипетським, щоб усяке дитя єврейське народжене чоловічої статі убивали, одначе повитухи, боячися Бога, чоловічу стать щадили. Тоді цар дав заповідь по всій землі Єгипетській, щоб усяк, котрий уздрить дитя єврейське чоловічої статі, ловив їх і у річку кидав.
У той час був там один муж від коліна Аевія на ім'я Амрам, що мав жону того ж племені на ім'я Иохавед; вони невдовзі перед тим часом народили сина Аарона і дочку Маріам. А в найлютіший час, коли вбивалися діти, народилося немовля чоловічої статі і, бачачи, що воно вельми гарне, плакала мати за ним, знаючи заповідь цареву, що вбивати повелів усіх хлопців єврейського роду — ховала його в себе три місяці. "А оскільки не могла його більше ховати, взяла йому мати його скриньку папірусову, обмазала її клеєм та смолою й поклала в неї отроча, і залишила його в очереті при ріці. І спостерігала сестра його здалеку, щоб бачити, що буде йому. І зійшла тоді (за Божим призначенням) на річку дочка фараонова помитися, і рабині її ходили при ріці. І побачила дитя красне, що плакало у скриньці і змилосердилася над ним дочка фараонова й каже: "Цей від дітей єврейських". І захотівши мати його собі за сина, звеліла пошукати йому жінку-мамку. Пише Йосип Жи-довин, що багатьох приводили були мамок єгипетських, але не захотіло дитя від сочків їхніх ссати. Тоді приступила Маріам до дочки фараона, їй вона й служила, й каже: "Чи не піти й не покликати тобі жінку-мамку з єврейок, і вона годуватиме тобі дитину?". І каже їй дочка фараонова: "Іди!" Пішла-бо дівчина та й покликала матір дитини. "А дочка фараонова сказала до неї: "На тобі дитину та й годуй її для мене. А я дам тобі заплату". Взяла дитя на руки жінка, і воно до неї, як до своєї матері приліпилося любо, вона ж бо годувала його. "І підросло те дитя, і вона привела його до фараонової дочки", і та полюбила його вельми, оскільки дитя було дуже гарне, вмолила батька свого: хай буде їй замість сина. "І назвала йому ймення Мойсей і сказала: "Бо з води я витягла його" — "моне" — по-єврейському "вода" зветься.