Ще подаємо і це чудо, що в Атонській горі сотворилося. У дні благочестивих царів болгарських був один відомий багатий і славний муж, на ім'я Дохіяр, від царської палати. Цей, якось прийшовши у страх Божий, захотів стати ченцем і взяв багато золота зі скарбів своїх, і пішов на Святу Гору відвідати монастирі та пошукати собі такого місця, де б і йому добровидно було поселитися. Обійшов отож численні монастирі і, численну милостину давши, рушив від лаври блаженного Атанасія берегом моря, що від Солуня. І знайшов місце вельми гарне, що мало солодку воду, овочів вельми багато, але не було там нікого живучого. Полюбив отож те місце, замислив поселитись у ньому і монастир створити. І приклав дбання, невдовзі бажане здійснив: спершу церкву прегарну на ім'я святого архієрея Миколи збудував, тоді монастир стінами кам'яними огородив і все за чином, як належить, владнав, і сам у ньому вдягсь у іночий образ. Але через велике будівництво витратив увесь скарб свій, що мав, — не вистачило золота, щоб прикрасити належною красою церкву. Одначе мав надію на Бога, кажучи: "Коли захоче Бог прославити місце це, то йому відомими судьбами промислить про прикрасу церковну, його воля хай буде!" Є ж бо острів супроти Святої Гори, званий Луг, до нього через море шляху за один день, там пастухи живуть із худобою, бо плідне місце те та й пажить худобі добра. Був-бо на острові тому кам'яний стовп на порожньому місці вельми високий, на стовпі ж — ідол і напис еллінський такий: "Кожен, хто вдарить мене у верх, знайде золота безліч". Через те багато пробували звідати, чи то правдива річ, і били в голову ідола, але нічого не знаходили. Трапилося ж у той час одному хлопцеві пасти воли поблизу того стовпа, був той хлопець розумний і вмів читати книги. Він прочитав написані на стовпі слова, вдарив ідола в голову, як і інші, щоб знайти золото, одначе нічого не знайшов. Тоді помислив, що скарб у землі сховано і, коли заходило сонце, подивився, де тінь того стовпа кінчалася, і там, де лягла тінь верху голови ідолової, копав землю, шукаючи скарба, — і не знайшов. Коли ж зійшло сонце, знову подивився, де тінь стовпа того кінчається, і там почав копати. Коли копав він, то почув якийсь звук на тому місці і збагнув, що там є скарб, почав старатливіше копати і знайшов великий жорновий камінь, що годі було й подвигнути його. Засунув він руку крізь скважню у камені і знайшов золота багато, і не знав, що вчинити. Каже-бо до себе: "Коли повім кому про цей скарб, то боюся, щоб не вбили мене заради золота". Бог же вислухав молитви згаданого старця і, дбаючи про прикрашення святого храму, вклав у розум хлопцеві: хай іде на Святу Гору до одного з монастирів і розповість ігуменові про знайдений скарб, що і вчинив. Узяв кілька золотих монет на доказ про знайдений скарб, прийшов у село, що лежало біля моря, і найняв чоловіка: хай перевезе його до Святої Гори. За Божим визначенням, причалив у гавані вищезгаданого монастиря — називався той монастир за іменем будівничого його Дохіар. Чоловік, що перевіз хлопця, повернувся до свого села, а хлопець пішов у монастир і, побачивши ігумена, повідав йому все докладно про знайденого скарба. Ігумен же, збагнувши, що Боже це діло, прикликав трьох іноків і оповів їм повідану хлопцем річ, послав їх із ним — хай принесуть у монастир згадане золото. Вони скоро пішли, сіли в човна і, приставши до того острова, досягли стовпа і скарбу і, відваливши жорнового каменя, знайшли котла, повного золота, і пораділи з того вельми. Але ворог, що ненавидить добро, посіяв у серце одному із тих ченців злу думку, і рече той до другого інока: "Брате, яка є потреба нести до ігумена знайдене золото? Бог нам це послав, тож давай самі собі створимо житла й монастиря побудуємо". Він каже: "Як же зможемо втаїти те золото?" Відповідає той: "У нашій волі це є, можемо хлопця викинути в море, і не буде нікого, хто посвідчив би на нас". І так погодившись, сказали раду свою третьому іноку. Він-бо, маючи в собі страх Божий, рече до них: "Ні, не дерзайте такого сотворити і не погубляйте хлопця, вкупі й душі свої заради золота". Вони-бо не послухали його, принуджували багато, хай пристане до ради їхньої. Нарешті кажуть: "Коли не будеш з нами заодно, то і тебе із хлопцем погубимо". Побачив брат невідворотне лихе їхнє знамірення, злякався, щоб не був він погублений од них, і через те рече їм: "Коли вам так захотілося, робіть, що хочете, ви побачите; я ж клянуся іменем Божим, що нікому про те не розповім, і золота не вимагаю".