У той-таки день страждання святих мучеників Ромила та Євдоксія й інших із ними
Святий Ромил жив у царство Трояна-кесаря як начальний у царському домі. Коли ж Троян був із великим числом воїнства свого у східних краях, підкорюючи собі іверів, савроматів, остдроєнів, арабів та інші народи, тоді, перечислюючи воїнів своїх, нарахував у полках одинадцять тисяч, що сповідували Христа, а поклоніння ідолам відкидали. їх усіх у Вірменію із безчестям послав, сподіваючись, що через таке безчестя відкинуться Христа і покладуть жертви ідолам — тоді знову будуть учинені у свій воїнський стан і пошануються від нього. Ромил же, начальник той, прийшов перед царя і докорив йому за безбожжя і за нерозумне діло, бо, вийшовши на війну, сам своє воїнство умалює. Зголосив себе за християнина, готового вмерти за ім'я Ісуса Христа, Господа свого. Розгнівався на нього цар, звелів нещадно бити його, по тому засудив на смерть і усічена була чесна голова його. Послані ж на ув'язненя християни різною погублені смертю, з них-бо десять тисяч розп'ято було в пустелі гори Араратської і у Вірменії, решта ж іншими муками померли.