Знітився мучитель, бачачи таку несподівану кількість ісповідників імені Христового і перестав спитувати їх, послав відтак до царя Діоклитіяна звіщення щодо того, просячи настановлення, що має чинити. Цар же невдовзі прислав йому таку відповідь, щоб найчільніших він напевне покарав жорстокими муками, менших хай залишить. Тоді ігемон, сівши на судилищі, подав комита Євдоксія як найчільнішого і сказав йому: "Раджу тобі, Євдоксіє, покинути непотрібне змагання і бездумну словесну прю, а добровільно принести богам жертву; коли ж ні, то невільно покладеш жертви — переконаний же будеш гострими муками. І почав перечислювати узи і страшні темниці, рани, і шарпання, і вогненне припа- ' лювання, і всі жорстокі мучення, що й на слух страшно було. Мученик же відповів: "Глумишся, о ігемоне, оповідаючи це мені, гадаю, що це дитячі страхи, покла-даюсь-бо на майбутнє воздаяння, уповаючи на щедру правицю подвигоположника мого Христа. Боюся ж не того вогню, що про нього ти спогадував, але іншого, що ніколи не гасне, і скреготу зубовного, і всіх лютих мук, уготованих тим, котрі не слухають правдешнього Бога і відкидають його. Ті твої муки ігрисько є, і вогонь, що ним мене лякаєш, холодніший води є супроти вогню геєнського, меч же твій буде мені, як ключ до дверей до бажаного краю і там, замість цього видимого, що скоро заходить, сонця, побачу світло незаходиме і промінь негаснучий, і замість тимчасового, вічне маю наслідувати добро. Відомо це і знай, що богам вашим не поклонюся, є ж бо то велике безум'я, коли за Бога пошановувати дерево, каміння, золото і срібло, рукою митця створені". Говорив ігемон: "М'якість моя є виною цьому безумству твоєму, що так дерзновенно безчестиш і докоряєш богам та царю, та й мені, але я безчестя своє терплю, безчестя ж богів та безчестя царського більше терпіти мені неможливо!" І звелів святого Єв-доксія простягненого начетверо бити нещадно ремінням, також підвішаного шарпати по ребрах залізним гострим знар'яддям, по тому в темницю вкинув його. Після кількох днів знову вивів його на спитування і побачив нерушного у вірі, як стовпа нездвижного і міста укріпленого, і повелів залізними палицями у шию його бити, і всі його члени із суглобів виламати, що страшнішим є від усякої смерті, після того осудив на посічення мечем.
Коли вели святого на місце усічення, так молився: "Боже, що поглянув на Авелеві та Авраамові пожертви, що прийняв терпіння багатьох мучеників, доглянь добросердним своїм оком на цю мою жертву і не зневаж крові моєї, яку я тобі в теплоті духа мого і від любові сердечної приношу!" Це кажучи, побачив дружину свою, що йшла слідцем із плачем, і запитав її: чи все так улаштовано, як він їй заповідав? І повелів їй: хай після усічення візьме тіло його і поховає на місці, що зветься Амимна; останню заповідь дав їй не плакати на його відхід, а більше пошанувати день той світлою одежею та іншими оздобити себе прикрасами. А коли уздрів улюбленого друга свого Зенона, що плакав за ним, гукнув до нього: "Улюблений Зеноне, не плач, Бог, якому служимо, не розлучить нас, але ніби в єдинім човні перепливемо у вічне життя вкупі". Цими словами подвигнувся Зенон і велиголосно почав гукати:"Я християнин є, Христа сповідую і за нього померти хочу!" І тоді був узятий злочестивими слугами та ігемону про нього звістили. Ігемон же повелів усікти його вкупі із Євдоксієм. Перший Зенон усічення прийняв, молився за ним Євдоксій, тоді Євдоксій, пустивши першим друга свого на небеса, похилив голову під меча і дістав блаженну кончину. Посічені були тоді й інші святі мученики, що дерзновенно сповідували Христа, і залишено їх без поховання. Василиса ж, жона Євдоксієва, безбоязно взявши чоловікове тіло, славно поховала на названому місці, через що схоплена була і, до ігемона приведена, ясно сповідала Бога і докорила ідолам та ідолопошанувачам, бажаючи швидко піти у слід чоловіка до Бога мученичеським шляхом. Але мучитель сказав їй: "Знаю, що хотіла б піти услід за своїм чоловіком, щоб мати похвалу від галілеянів, але хоча смерті ти достойна, не вчиню того", Вона ж каже: "Господь мій, Ісус Христос, бачить моє бажання, отож він прийме замість чину: хоч і не буду від тебе вбита, одначе частки перед Господом Богом не буду позбавлена з чоловіком моїм". І прогнав її од себе ігемон. Після семи днів з'явився їй святий Євдоксій уві сні, мовлячи: "Скажи Макарію, другу і домодоглядачу нашому, хай іде в притор і хай там-таки за нами приспішить шляхом, ми ж бо чекаємо його". Коли ж Василиса звістила Макарію, він одразу ж слухняно пішов до ігемона і проголосив, що християнином є та учнем Євдоксієвим. Бачачи його і чуючи дерз-новенне визнання, мучитель повелів йому мечем голову відсікти. І так пішов за Євдоксієм та Зеноном до доброго подвигоположника Христа, Господа нашого. Йому і Василиса догодила, померши в доброму сповіданні, — постала перед лице святих, престолом слави Божої, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа навіки.