Місяця вересня в 7-ий день
Страждання святого мученика Созонта
Коли Максиміян, ігемон Киликійський, за повелінням царським, ідольське безбожне багатобожжя розширюючи, ввійшов у Помпеопіль-місто, і в ньому ідолові золотому, що там був, празник творячи, численні приніс жертви, був тоді один юнак родом із Ликаонії, на ім'я Созонт, християнин вірою, добрим норовом, сповнений благих справ: в законі-бо Господньому навчався день і ніч. Той, пасучи безсловесних овець, і словом наставляв на добру пажить, і де з вівцями бував, там збиралися до нього й інші пастухи, юнаки та мужі, і навчав їх знати єдиного Бога, і багатьох привів до святого хрещення, бо на ньому була Духа Святого благодать. Якось пас вівці при одному джерелі, там стояв великий дуб, заснув сном солодким і побачив таке Господнє видіння, що звало його до мученицького подвигу та й звіщало, що те місце має бути корисне багатьом: освятиться-бо із виші благодаттю, що сходить, і багато людей знайдуть на ньому спасіння і прославлять святу Тройцю. Вставши зі сну, добрий той пастух овець іншим доручив і залишив на тому місці свого лука і три стріли на пам'ять про себе, а сам увійшов до міста Помпеополя і побачив, що помножилось у ньому нечестя, а віру святу потоптану, по-вболівав серцем своїм щодо того і ввійшов у храм ідольський, що мав у собі золотого ідола, відтяв у нього руку і, роздробивши її, роздав злидарям. Було велике сум'яття в місті через відтяту від ідола золоту руку, і багатьох катували й мучили. Святий Созонт, не бажаючи, щоб хтось інший страждав за його діло, сам прийшов до ігемона Максиміяна і признався, що він є винуватець того діла. "Я є, — каже, — той, що взяв руку бога вашого, її я роздробив, а золото дав тим, що потребують". Питали його: пощо дерзнув таке діло сотворити і наносити безчестя богу їхньому, віднімаючи і дроблячи руку його?" Відповідав: "Заради того це вчинив, щоб пізнати бога вашого неміцну силу. Коли віднімав руку від нього, він не противився мені і не казав нічого, не заболіло йому і не застогнав, та і як може спротивлятися цей німий і бездушний, адже коли б Бог був істинний та живий, постав би супроти мене і не дав би скривдити себе. Я ж збагнув, що не Бог він, а ідол, роздробив руку його та й усього хотів роздробити, щоб не поклонялися ділу рук людських і, хоча той і очі має, і вуха, і вуста, і руки, і ноги, одначе не бачить, не чує, не говорить, не відчуває, не ходить і ніяк не може допомогти собі нічим, коли б'ють його чи на частини роздроблюють". Почувши таке, ігемон повелів мучити його без помилування: спершу його повісили і залізними кігтями шарпали по ребрах, також у чоботи залізні, що мали гостре у собі цвяшшя взуваний, і по місту його гонили, в них-бо ходив святий, славлячи Христа Бога. По тому знову був повішений на дереві, і залізними палицями його вельми били, що не тільки тіло, але й кістки його роздробилися. У тих муках святий віддав духа свого в Божі руки; побачили-бо його мучителі вже мертвого, зняли із дерева за повелінням ігемоновим, розклали велике багаття, в якому хотіли спалити тіло його, щоб не пошановували його вірні. І коли ввергли у вогонь багатостраждальне тіло те, раптово постали блискоти і громи, і дощ із градом упав великий, що дало вогню загаснути. Люди ж, що були там, тікали зі страху, і залишилося тіло святого ціле. Коли ж настала ніч, захотіли вірні взяти святі мощі його і не могли через тьму велику, що запала, і були від того вельми опечалені. І тут опівночі світло в небі заблискотіло над мощами, тоді взяли їх вірні і поховали чесно. Від гробу ж його численні творилися чудеса, і не тільки від гробу, але і від джерела отого під дубом, де святий, сплячи, видіння бачив, також усілякі сцілення болящим подавалися благодаттю Христовою і молитвами святого страждальця, відтак там пізніше церква на ім'я його була створена до хва-лення у цій істинного Бога, єдиного і Тройці, йому ж бо слава навіки. Амінь.
У той-таки день пам'ять святих апостолів із числа сімдесяти Євода та Онисифора
Святий Євод був одним із сімдесяти апостолів у Великій Антіохії, після святого апостола Петра перший був єпископ, великий слів Божих проповідник, його-бо святий їгнатій Богоносець у посланні свойому до антиохіян згадує, кажучи: "Поминайте блаженного Євода, отця вашого, що першим вам од апостолів пастирем був поставлений, але хай не осоромиться через вас отець, істинні будьте синове, а не перелюбці". Цей святий Євод про Пречисту Діву написав, що в п'ятнадцяте літо життя свого від народження народила світу Спаса; у три, каже роки введена була у церкву Господню, де пробула одинадцять років, а коли настав дванадцятий рік віддана була на збереження священичими руками Йосипу; у нього ж пробуваючи чотири місяці, від ангела прийняла радісне Благовіщення і народила світло світу Христа, п'ятнадцяте літо провадячи життя свого. Та й інші численні письмена святий Євод на користь залишав, але лютого часу, коли гонили Церкву, не судилося останньому нашому віку бачити їх. Написав-бо одну книгу, що мала назву "Світило", про неї є точна згадка у Никифора, стародавнього історіографа. Пишеться про нього в Римському мученикослов'ї, що пролив свою кров Христа ради і, прийнявши вінця мучення, помер. Оповідає дехто, що тоді постраждав святий, коли був у Антіохії Веспасіян: у той час створилося сум'яття у місті якимось юдеянином Антіохом, що покинув свій закон, поклав жертву ідолам, і багатьох юдеїв побили через непоклоніння ідолам. Тоді численні юдеї вже прийняли християнську віру і мали святителя свого Євода, отож із ними і Євод святий, як начальний їхній і пастир, був забитий.