Онисифор же святий також був із сімдесяти апостолів, його ж бо Павло в посланні до Тимофія згадує, кажучи: "Хай Господь подасть милосердя Онисифоровому дому, бо він часто мене підкріпляв і кайданів моїх не соромився, а коли він до Риму прибув, шукав мене пильно і знайшов — хай Господь йому дасть знайти милість від Господа в день той, — скільки він послужив в Ефесі мені, ти відаєш краще". Цей у Колофонії і в Киринії єпископом був і аж до крові постраждав за віру; свідчить про нього мученикослов'я, що після багатьох ран, розтерзаний дикими кіньми, дух свій у руки Богові віддаві поміж ісповідників із Єводом поселивсь у небесних поселеннях.
У той-таки день пам'ять святого Євпсихія
Святий Євпсихій народжений був і вихований у Кесарії Кападокійській, у царство ж Адріяна оговорений був, що не шанує еллінських богів, але Христа шанує. Схоплений був каппадокійським князем і витягнений, по ребрах шарпаний і в темницю закинутий, де йому ледве живому, коли лежав і молився, ангел Господній явився і дотиком своїм сцілив його від ран. По тому пущений був із темниці на волю і те, що відпустили його, сталося за промислом Божим тому, щоб майно, якого багато мав, не залишилося в руках безбожних, але щоб добре розтеклося на потреби бідних, що і сталося: все-бо набуте, що праотцем його зібране, роздав убогим, дещо подарував ворогам своїм тим, що оговорили його, а їх пошанував дарами як добродійників своїх, винуватців страждання його. Також, коли володів Кесарією князь Саприкій, знову схоплений був Євпсихій і підвішений, вельми шарпаний, а після цього Прийняв смерть од меча. Кажуть, що замість крові молоко і вода витекли від рани тіла його.
У той-таки день житіє святого отця нашого Івана, архієпископа Новгородського
Новий чудотворець російський святий Іван народився у Великому Новіграді од благовірних батьків, батька на ймення Микола, а матері Христини, мав він і брата по плоті на ім'я Гавриїл, із ним вихований був у добрій науці і страху Божому навчений. Із юності у чеснотах себе вправляв, а коли прийшов у дорослий вік, поставлений пресвітером у церкві святого священномученика Власія, і трудився Богові з усім дбанням, ходячи непорочно в усіх його заповідях. Люблячи безмовне і безсум'ятне життя, здобув бажання одягтися в іно-чий образ. Через те замислив створити від маєтку, що залишився після батьків, і новий монастир. Щодо того порадився з братом своїм Гавриїлом, спершу церкву дерев'яну звів на ім'я Пречистої Богоматері у пам'ять чесного її Благовіщення і монастиря спорудив, і все потрібне монастиреві промислив, зокрема подбав кам'яну церкву збудувати. Коли ж почав оте добре діло і добре будував кам'яну церкву, і вже до рамен вивів, висякло срібло, щоб завершити. Через це блаженний Іван та брат його Гавриїл у великій пробували печалі. Маючи велику віру і дбання до Пречистої Богородиці, до неї в печалі своїй, як до швидкої помічниці і скорботних утішниці, зі слізьми прийшли, молячись і кажучи: "Ти, Владичице, знаєш віру нашу й любов, що її маємо до Сина твого й Бога нашого, і до тебе, Пані нашої, всією дбалістю та вірою піднялися ми на створення пречесного твого храму і на твою поміч, Богомати, покладаємо сподіванку нашу: допоможи-бо нам вивершити храм твій, пошли поміч свою, Владичице, і не осором нас, рабів твоїх; ми ж бо почали будувати і не можемо довершити без твоєї допомоги". Коли так вони молилися і нарікали, з'явилася Пресвята Богородиця, Небесна Цариця, вночі в сонному видінні, кажучи: "Чому в таку печаль і нарікання вдали себе, щодо створення храму мого, улюблені мої Божі раби, не зневажу моління вашого та віри й любові, але невдовзі пошлю вам стільки до завершення, що і на іншу потребу досить стане, тільки прикладіть до діла рук і не збіднюйтесь у вірі". Те видіння обидва брати бачили і, вставши, наповнилися великою радістю. Після ж утреннього співання один одному оповіли і надією укріпилися. І того ж дня уранці, після Божої служби, вийшли за монастир і уздріли коня вельми дивного, що стояв перед ворітьми, обуз-даний золотою вуздечкою, і сідло на ньому оковане золотом, вершника ж на ньому не було, і стояв кінь покірно і непорушно. Вони-бо дивувалися красі й величності коня, чекали якийсь час, чи не прийде звідкілясь вершник того коня, а оскільки ніхто не надійшов, а кінь на одному місці стояв нерухомо, приступили до нього й уздріли два мішечка пообабіч сідла, що висіли, повні бувши. Збагнули, що то від Бога їм послано, зняли з коня мішечки ті, і тоді кінь невидимий став для очей їхніх. Розв'язали мішечки і знайшли один повний золота, а другий срібла, і здивувалися такому щодо них промислу Божому, і його пречистої Богоматері, велику подяку послали, а невзабарі довершили церкву і всілякими її оздобами прикрасили, також і сіл багато монастиреві купивши, а решту золота та срібла ігуменові та братії віддали, а самі там-таки одяглися у чернечий образ і перейменований був Іван — Іллею, Гавриїл — Григорієм, і жили в монастирі тому боговгодно в пості та молитвах і в усіх іночих подвигах та трудах.