Яка ж краса мисельної тої Христової палати? Почуй того ж солодкомовного Івана Дамаскина; що віщав про неї так: "Принесена Богові, усіх цареві, ніби ризою золотою, красою чеснот одягнена і благодаттю Духа Святого оздоблена, їт-бо слава всередині, бо як кожній жінці слава — чоловік, що ззовні приходить, так Богородиці слава всередині, тобто плід черева її". І знову-таки він: "О Діво добро Богоблагодатна, церква Божа свята, яку світоначальний Соломон духовно створив і в ній мешкає, не золотом, не бездушним камінням прикрашена, але замість золота духом сяючи, замість каміння коштовного багатопінний бісер Христа маючи". Таке оздоблення тої палати набагато гарніше від того, що було в Соломоновій церкві, в якій подіб'я херувимів, дерев та квітів видно було зображене. Але і в цій одушевленій церкві, в пречистій Діві, херувимський бачиться образ: херувимським-бо життям своїм не тільки з херувимами зрівнялася, але перевисила. Коли звичайно інших святих Церква зве херувимами, співаючи: "Як вас назвемо: херувими, бо на вас був спочив Христос", то тим більше Діва Богородиця херувим є, в ній-бо почивав Христос тілесно і на пречистих її руках Бог сів ніби на престолі; престол тож херувимський — Дівиця. Зобразилось у собі і подіб'ям доброплідних дерев, створившись духовно плодовитою "оливкою у Божому домі" і фініком квітучим, через що садом живоносним тепер називається, так співаючи Церкві: "Від неплідного кореня сад живоносний виростив нам Матір свою, як чудо, Бог".
Усе це говориться про красу її духовну. Але і тілесної не є позбавлена, як звідомлять численні церковні вчителі, що у всьому підсонні не було й не буде такої красної дівиці, якою була Діва Богородиця. Коли побачив її Діонисій Ареопагіт, Богом наректи хотів, коли б не відав Бога, народженого від неї. Божественна-бо благодать, що її повна була всередині, сяяла від пресвітлого обличчя її. Таку палату Цар небесний собі на землі приготував, душею й тілом красну, "як невіста, прикрашена для чоловіка свого". А також простору, нутро її просторіше небес зробив, бо вмістився у ній невмістимий Христос Бог.
Звичайно палати будуються просторі, що можуть не тільки царя, але й безліч підлеглих слуг, а також людей, що з усієї землі приходять до царя, в собі вмістити. Просторе поселення Слова, пречиста Діва, не тільки Богу Слова, як царю, є простора, але і нам, рабам, що приходять до Бога, в неї вселеного. Бога-бо в утробі, нас же в своєму благоутроб'ї вміщує. Вибрана посудина святий апостол Павло, благоутроб'ям надихнутий, каже до своїх улюблених "Серце наше розширене, у нас вам не тісно", але в кого із святих, щоб умістити всіх, таке просторе благоутроб'я може знайтися, як після Бога Маріїне. Вміщається тут цнотливий, та й грішному тут не тісно. Тут знайде своє місце той, хто кається, і зневірений із непокаянним, адже до Ноєвого ковчега не тільки чистим, але й нечистим звірам не було заборонено ввійти для притулку. В її благоутроб'ї усі скорботні, ображені, голодні, странні, збентежені, хворі вміщаються — не може бути немилосердною та, утроба якої нам Бога породила. Царських палат земних стереже численна озброєна сторожа і не кожного у нього, хто хоче ввійти, пропускають, але затримують і спиту-ють чи безпечний, звідки та й по що іде? Палата Христова одушевлена, хоч і обставлена херувимами, і серафимами, і незчисленними ангелів та всіх святих ликами, одначе в двері її благоутробного милосердя ввійти тому, хто хоче, ніхто не забороняє. Не відштовхує сторожа, не проганяють вої і не питають, по що іде, але безперешкодно з молінням заходить і приймає дар до корисного собі прохання. Хай стікаються отож до благоутроб'я ті, що від неплідної утроби народжені, даючи їй таке привітання: "Радуйся, всенепорочна палато Царя всіх, радуйся поселення Бога і Слова!" Йому ж із Отцем, і Святим Духом, і тобі, дочці Отчій, матері Синовій, нареченій Святого Духа, від нас, тлінних, буде честь і слава навіки. Амінь.
У цей-таки день у Пролозі згадується один потаєнний угодник Божий Микита, названий Халтуларій, про нього йдеться у повісті "Про ієрея, що ворогував із Созонтом-дияконом". Ми ж через сьогоднішнє свято її на завтра відкладаємо.
Місяця вересня в 9-ий день
Житіє святих праведних богоотців Йоакима та Анни
Святий праведний Йоаким був із коліна Юдового, вів плем'я своє від дому царя Давида таким чином від На-танового коліна, сина Давидового, народився Левій. Левій же народив Мелхія і Панфіра, Панфір же народив Варпафіра. Варпафір же народив Йоакима. батька Богородиці. Той жив у Назареті Галілейськім, мав дружину Анну з коліна Левіїного. з роду Ааронового, дочку Маттана, ієрея, що священникував у дні Клеопатри і Касопара царства Перського, перед царюванням Ірода, сина Антипатрового. Маттан же той мав дружину Марію, від коліна Юдового із Вифлеєма, і народив з нею три дочки: Марію, Совію та Анну. Віддана була перша у Вифлеєм Марія і народила Соломію, вийшла заміж і друга, Совія, теж у Вифлеєм, і народила Єлисавету, матір Івана Предтечі. Третя ж свята Анна, мати Пресвятої Богородиці, як казав, віддана була за Йоакима в Галілейську землю, у місто Назарет. Це ж бо великого роду подружжя Иоаким та Анна жило за законом, праведні були перед Богом, мали чимало багатства в речах, не позбувалися багатства й духовного: всілякою добродійністю оздоблювали себе, безпорочно ходячи в усіх заповідях Господніх. На всяке ж свято від свого добра дві частини відділяли: одну частину давали на Бога, на церковні потреби, іншу ж злидарям. Оскільки Богові догодили, то сподобив їх батьками бути пре-непорочної Діви, яка матір'ю Йому наперед вибрана і з цього знаємо, що життя їхнє було святе, боговгідне, чесне, бо ж дано їм дочку всіх святих святішу і над усіх Богові догіднішу, херувимів чеснішу. І не було в той час на землі поміж людей доброприємніших Богові більше за цих двох, Йоакима та Анни, через непорочне життя їхнє. Хоча й багатьох можна було знайти тоді праведно живучих і які Богові догоджали, але та пара всіх своїми чеснотами перевищила, і Бог вибрав їх як найдостойніших, щоб народили Матір Божу, — такий-бо дар їм не дарувався б, коли б не перевищувала в них правда і святиня більше як в інших, але оскільки сам Господь мав увійти в плоть від пресвятої і пречесної матері, належало так бути, щоб і Мати Господня від святих і чистих батьків витворилася, оскільки царі порфири свої не від простої тканини, а від золотканного її складу мають собі. Так і Цар небесний Матір свою пречисту, в плоть яку, мов у порфиру царську, мав одягтися, не від неповстримного подружжя, як від простої матерії, але від ціломуд-ренних святих, ніби золототканних, захотів мати, що було створено в давнину у святій скинії, яку повелів Бог Мойсею створити від багряниці, червлениці та віссона Скинія-бо знаменувала Діву Марію, в яку вселився Бог, що мав пожити з людьми, як у Писанні: "Оце скинія Бога з людьми, і поселиться з ними". Багряниця ж, червлениця і віссон, що від них складено скинію, означають батьків Матері Божої, бо життя їхнє склалося й народилося від цноти і повстримності, як від багряниці та червлениці і від цілковитого в усьому виправдання, ніби від віссону. Але це святе подружжя Боже зволення спершу мало довгий час за бездітних, щоб у зачатті та народженні такої дочки явилась і сила благодаті Божої, і честь рожденної, і достоїнство тих, що народили. Народити ж бо неплідній і перестарілій утробі є сила благодаті, не природа-бо, а Бог природу перемагає, розв'язуючи непліддя вузи. Народитися від неплідних та перестарілих — це честь є народження, бо не від таких батьків створилося, котрі схильні були до плотських діянь, але від повстримних і які вже в старості були, п'ят-десят-бо років у подружжі жили, не маючи дитини. Являється-бо і батьків достойність, що по довгій безплідності народили всьому світові радість, у чому дорівнялися до святого патріарха Авраама та дружини його Сари, котрі в старості за обітницею породили Ісаака. Але ми безсумнівно кажемо, що більше Авраама тут, оскільки є більша від Ісаака Діва Марія, так само й більше достоїнство є Иоакима та Анни від Авраама та Сари. До цього достоїнства не відразу прийшли, а великим постом і молитвами в гіркоті душі своєї і в скорботі серця умолили Бога. Переходить-бо скорбота в радість і честі предтечею є безчестя, а доброму надбанню вождем є прохання і заступником молитва, яка сприяла їм, скорботним, багато, котрі нарікали на бездітність свою. Приніс Иоаким дари Господу Богу в церкві єрусалимській у свято велике, в яке всі сини Ізраїлеві дари свої приносять Богові. Був тоді архієреєм Ісахар, і не захотів він прийняти Иоакимових дарів, ще й лаяв його, що приніс, докоряючи йому за непліддя. "Не годиться, — рече, — прийняти від рук твоїх дарів, бо бездітний ти, не маєш Божого благословення через якісь таємні гріхи твої". Також і інший якийсь євреїн із племені Рувимово-го, приносячи з іншими людьми дари, докорив Йоаки-мові, кажучи: "Чого упереджуєш мене, приносячи дар Богові, чи не знаєш, що не достойний приносити з нами дарів, оскільки не полишив сімені в Ізраїлі". Це почувши, И